при Павії
24 лютого 1525 року під Павією іспано-німецькі сили імператора Карла V Габсбурга розбили війська французького короля Франциска І Ангулемського, який потрапив у полон. Це завершило черговий етап Італійських воєн і за укладеною незабаром Мадридською угодою Франція була змушена відмовитись не лише від Ломбардії, але й від Фландрії, Артуа і Бургундії.
Спалахнувши в 1494 році як династичний конфлікт між Францією, Іспанією та Священною Римською імперією за право зайняти трон Неаполітанського королівства, Італійська війна швидко переросла в загальноєвропейську за весь Апеннінський півострів і роль гегемона в Західній Європі. Її новий етап почався у 1519 році зі сходженням іспанського короля Карла I Габсбурга на престол Священної Римської імперії (під іменем Карл V), під владою якого були об'єднані Німеччина, Нідерланди, Бургундія, Іспанія, Сицилія та Неаполь. Він також заявив претензії на герцогство Мілан, у 1499 році завойований Людовиком XII Валуа і після нетривалої реставрації герцогів Сфорца у 1515 році знову підкорений французьким королем Франциском I Ангулемським. У той же час в Німеччині Карл V очолив боротьбу з Реформацією, що забезпечило йому підтримку папства, а також зумів залучити на свій бік суперників Франції Англію, Мантую, Флоренцію і Швейцарію.
Військові дії в Італії поновились у 1521 році: армія Карла несподівано атакувала Ломбардію і захопила Мілан, де герцогом був посаджений лояльний Габсбургам Франческо II Сфорца, 27 квітня 1522 року французькі і венеційські війська були розбиті в битві при Бікокке арміями Карла V і папи римського Лева X, які зайняли Геную та Парму і П'яченцу, відповідно. Венеція була змушена укласти сепаратний мир, і до квітня 1524 року французькі війська були повністю витіснені з Італії й під загрозою опинились їх власні володіння у Провансі і порт Марсель.
Відбивши німецьку інтервенцію, у жовтні 1524 року 33-тисячна франко-швейцарська армія під командуванням короля Франциска I перейшла Альпи, знову зайняла Мілан, після чого рушила до утримуваної іспанським гарнізоном Павії. Незважаючи на потужну артилерію, якою було зруйновано оборонну стіну, місто взяти з маршу не вдалось: іспанці зустріли супротивника на заздалегідь підготовленій другій лінії укріплень, захищених ровом, і вогневими позиціями у житлових будинках. Франциск прийняв рішення блокувати місто — «почекаємо доки у них не скінчиться хліб» — і французи зі швейцарцями роззосередились навколо Павії, розмістивши свої основні сили в обнесеному стіною лісистому парку Мірабелло північніше міста.
Крім продовольства, досить швидко 9-тисячний гарнізон Павії відчув і нестачу боєприпасів та грошей для найманців, які складали більшу його частину. Проте успіху французам це не принесло: до 10 листопада вони взяли лише невелике укріплення на південному березі ріки Тічино, яке прикривало міст і підступи до головної фортечної стіни Павії, й вони повернулись до попередньої тактики — очікування дезертирства або бунту міського гарнізону в умовах облоги.
У середині лютого 1525 року до Павії підійшла десь 25-тисячна армія Карла V під командуванням італійського кондотьєра на іспанській службі Фернандо д'Авалоса, маркіза ді Пескара. У ніч проти 24 лютого його сапери почали розбирати північну захисну стіну парку Мірабелло і встигли відкрити ворота, через які пройшли піхота, кавалерія і артилерія, перш ніж вони були виявлені розвідкою французів. У табір короля Франциска і до швейцарців, що охороняли східну стіну, по допомогу були відправлені гінці, а загін Карла Тірчеліна негайно вступив у бій й разом із тритисячним загоном швейцарців, що оперативно прийшов на виручку, зумів захопити 16 артилерійських знарядь іспанців. Проте в умовах лісистої місцевості і густого туману скористатись цим успіхом французи не зуміли.
О шостій ранку за умовним сигналом з Павії на допомогу д'Авалосу вирушив військовий загін й відрізав французькі підрозділи, розташовані на схід від міста. У цей час в парку Мірабелло іспанці вже захопили обоз французької армії і німецькі ландскнехти вступили у рукопашний бій зі швейцарцями. Останніх від повного розгрому врятувала важка кавалерія на чолі з королем Франциском, що прибула на місце бою, але серед чагарників, струмків і перелісків, французькі лицарі втратили маневреність й, опинившись в оточенні, були буквально розстріляні з аркебуз, після чого їх добили ландскнехти і піхотинці. Король Франциск бився нарівні з усіма. Закутий у важкі обладунки, він був скинутий з коня і від смерті його врятував Шарль де Ланнуа, фландрський дворянин на імперській службі, кавалер Ордена Золотого Руна і віце-король Неаполя, який взяв у полон безпомічного поважного бранця.
У цей час біля східної стіни швейцарські підрозділи під натиском супротивника почали спочатку повільно відкочуватися, а потім — тікати. За ними у втечу кинулась і решта швейцарців, яких ландскнехти наздогнали біля ріки Тіччино. Ар'єргард французького війська під командуванням герцога Алансонського взагалі не наважився вступити в бій: за однією з версій, побачивши розгром основних сил, герцог відступив за Тічино і знищив міст, що позбавило швейцарців порятунку й вони були знищені ландскнехтами. Загалом під Павією загинуло 10-12 тисяч французів та швейцарців, проти близько 500 осіб в іспанців та німців.
Облогу Павії було знято і рештки французьких військ вимушено відступили з Італії.
Франциск І був доправлений до Мадрида, де 14 січня 1526 року в обмін на звільнення відмовився від Міланського герцогства, Фландрії, Артуа і Бургундії. Запорукою миру з Карлом V мало стати одруження французького короля із сестрою імператора Елеонорою Австрійською, принцесою Бургундською, і почесний полон двох його синів (серед них — і майбутнього короля Генріха II), відправлених в Іспанію заручниками. Однак вже 22 березня, через чотири дні після повернення на батьківщину, Франциск І заявив про відмову від Мадридської угоди і, підтриманий папою римським Климентом VII, невдовзі поновив військові дії.
Незважаючи на те, що, крім Святого Престолу, на боці Франції виступили Венеція, Флоренція та Мілан, а згодом і Англія, черговий етап Італійських воєн, відомий як Війна Коньякської ліги, ще більше утвердив у Європі гегемонію Карла V Габсбурга: у 1526 році іспансько-імперські війська захопили Мілан, змусивши зректись герцогства свого норовливого васала Франческо Сфорцу, наступного року розорили Рим і Неаполь, у 1528-у — зайняли Геную. Залишившись без союзників, у 1529 році Франциск І був змушений укласти Камбрейську мирну угоду, якою остаточно відмовився від зазіхань на Італію, Фландрію і Артуа, але повернув Бургундію ціною викупу з полону за 2 млн екю своїх синів і одруженням 4 липня 1530 року з бургундською принцесою і сестрою імператора Елеонорою Габсбург.
Свій успіх Карл V відзначив 24 лютого 1530 року у Болоньї, де був коронований як імператор папою Климентом VII, ставши останнім з правителів Священної Римської імперії, хто отримав благословення Святого Престолу, — всі його наступники ставали імператорами відразу після обрання на німецький престол.
Коментарі
Дописати коментар