17 березня 1883 р. народився Павло БОГАЦЬКИЙ.
Громадський, політичний і військовий діяч, журналіст, письменник, літературознавець, шевченкознавець, театрознавець, педагог, бібліограф. В’язень російських таборів. Навчався у духовній семінарії у Кам'янці-Подільському (до 1903), в офіцерській юнацькій школі у Вільно (1906), потім два роки – на агрономічному відділенні КПІ. У Києві розпочав активну журналістську діяльність. Видавав і редагував журнал «Хрін» (1908), заснував журнал «Українська хата» (1909), брав участь у виданні літературного альманаху «Терновий вінок». За патріотичні статті був заарештований московськими окупантами та засланий на каторгу в Сибір (1914–1917). Після большевицького перевороту повернувся в Україну співпрацював з редакціями журналів «Книгар», «Україна», «Шляхи», «Слово», «Подільський шлях» (1917–1919). У відновленій Українській Народній Республіці столичній отаман, а по залишені Києва Директорією був прикомандирований до Корпусу Січових Стрільців, і з березня 1919 року як отаман Коша Охорони республіканського ладу при Міністерстві внутрішніх справ УНР у Кам'янці-Подільському. Він пройшов з Кошем всю Волинь та західне Поділля аж до відступу армії Української Народної Республіки на територію Галичини. Брав участь у бойових діях військ УНР у складі Січових Стрільців. У 1920 емігрував до Польщі, де співпрацював у газеті «Українська трибуна». Через два роки переїхав до Праги, де редагував журнал «Нова Україна» та був членом Укр. громад. ком. видавн. фонду. З 1940 проживав у Німеччині, у 1943–1945 працював в «Українському віснику» (Берлін). Вчителював у гімназії й учительській семінарії у таборі Міттенвальд (Баварія). У 1949 переїхав до Австралії. Працюючи на фабриці, продовжував літературну й журналістську діяльність, виступав на сторінках найдавнішої української газети в Австралії «Вільна думка». Проводив значну наукову роботу, був дійсним членом Українського соціологічного інституту, Українського іст.-філол. товариства, НТШ. Опублікував низку бібліографічних і літературознавчих праць. Автор збірок оповідань «Камелії» (1919), «На шляху до освіти» (1941), новели «Під баштою зі слонової кості», есе «Сучасний стан світового мистецтва» (1923), «Нове про Шевченка» (Громадянство: Зб. 1–3. – 1929); редагував твори Г. Чупринки, М. Драгоманова.
Громадський, політичний і військовий діяч, журналіст, письменник, літературознавець, шевченкознавець, театрознавець, педагог, бібліограф. В’язень російських таборів. Навчався у духовній семінарії у Кам'янці-Подільському (до 1903), в офіцерській юнацькій школі у Вільно (1906), потім два роки – на агрономічному відділенні КПІ. У Києві розпочав активну журналістську діяльність. Видавав і редагував журнал «Хрін» (1908), заснував журнал «Українська хата» (1909), брав участь у виданні літературного альманаху «Терновий вінок». За патріотичні статті був заарештований московськими окупантами та засланий на каторгу в Сибір (1914–1917). Після большевицького перевороту повернувся в Україну співпрацював з редакціями журналів «Книгар», «Україна», «Шляхи», «Слово», «Подільський шлях» (1917–1919). У відновленій Українській Народній Республіці столичній отаман, а по залишені Києва Директорією був прикомандирований до Корпусу Січових Стрільців, і з березня 1919 року як отаман Коша Охорони республіканського ладу при Міністерстві внутрішніх справ УНР у Кам'янці-Подільському. Він пройшов з Кошем всю Волинь та західне Поділля аж до відступу армії Української Народної Республіки на територію Галичини. Брав участь у бойових діях військ УНР у складі Січових Стрільців. У 1920 емігрував до Польщі, де співпрацював у газеті «Українська трибуна». Через два роки переїхав до Праги, де редагував журнал «Нова Україна» та був членом Укр. громад. ком. видавн. фонду. З 1940 проживав у Німеччині, у 1943–1945 працював в «Українському віснику» (Берлін). Вчителював у гімназії й учительській семінарії у таборі Міттенвальд (Баварія). У 1949 переїхав до Австралії. Працюючи на фабриці, продовжував літературну й журналістську діяльність, виступав на сторінках найдавнішої української газети в Австралії «Вільна думка». Проводив значну наукову роботу, був дійсним членом Українського соціологічного інституту, Українського іст.-філол. товариства, НТШ. Опублікував низку бібліографічних і літературознавчих праць. Автор збірок оповідань «Камелії» (1919), «На шляху до освіти» (1941), новели «Під баштою зі слонової кості», есе «Сучасний стан світового мистецтва» (1923), «Нове про Шевченка» (Громадянство: Зб. 1–3. – 1929); редагував твори Г. Чупринки, М. Драгоманова.
Коментарі
Дописати коментар