29 березня народилась Маруся ВОЛЬВАЧІВНА (справжнє Марія ВОЛЬВАЧ).

(1841-1910) Українська поетеса, письменниця, громадсько-культурна діячка. Народилася у селі Черемушній на Слобожанщині, в родині сільського писаря з давнього шляхетного козацького роду. В часи російськго самодержав'я та кріпацтва, померає батько, Марусі було 7 років. Брати швидко змарнували спадщину, молодша сестра була змушена поїхати у місто. Перші вірші та п'єси складала подумки, вже дорослою сама навчилася читати і писати. Працювала покоївкою, помищики забрали її з собою у Петербург, там було важко українці. Після піврічного перебування, повернулась в рідну Слобожанщину, вивчилася на кравчиню. Цим ремеслом і заробляла собі на життя. Наймитувала у Валках, Харкові. Наприкінці 1890-х років часто бувала в навколишніх селах Харкова, де записувала народні пісні, читала селянам свої твори. У рідному селі Черемушній керувала таємним гуртком, її вихованці брали участь у селянському повстанні (1902). Перші поезії були надруковані, коли жінці виповнилося 46 років. Побачили світ гумористичне оповідання «Кажи жінці правду, та не всю» і «Казка про таємні слова», збірка поезій та оповідань «Пісні та розмова валківської селянки Марусі Вольвачівни» (1896). Високу оцінку її творчості дав Іван Франко, Борис Грінченко. Стараннями письменниці збереглися унікальні автентичні пісні і колядки.

Визначними у творчості є драми: «Охайнулась, та пізно», «На великім шляху», «Є каяття, та нема вороття».

У своїх спогадах Марія Вольвач також писала, що помре не своєю смертю. Але інформації про те, як і коли померла письменниця, немає. Останні звістки датуються 1903 роком.

Маруся Вольвачівна належить до маловідомих українських митців. Досі їй не встановлено жодного пам'ятника чи меморіальної дошки, не відкрито музеїв і садиб. Станом на 1 вересня 2008 року не було цього імені і в будь-яких курсах чи історіях української літератури.

4 поширення