24 квітня 1918 року частини армії УНР на чолі з Петром Болбочаном захопили столицю Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди. Це стало фіналом успішного походу українських військ на Крим з метою визволення його від більшовиків, але через складну зовнішньополітичну ситуацію півострів так і не був приєднаний до України.

Петро Федорович Болбочан народився 17(5) жовтня 1883 року в селі Геджев Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині — с. Ярівка Хотинського району Чернівецької області) в родині священика. У 1905 році закінчив Кишинівську духовну семінарію, у 1909-у — на відмінно Чугуївське піхотне юнкерське училище ("за 1-м розрядом"), по закінченню якого отримав звання підпоручика 38-го Тобольського піхотного полку російської армії. Почавши в 1914 році з посади ад'ютанта полку, Болбочан завершив Першу Світову війну в чині капітана і командувача обозом 10-ї піхотної дивізії весною 1917 року після важкого поранення.

Восени 1917 року Болбочан був призначений командиром 1-го Українського республіканського пішого полку ім. Богдана Хмельницького в складі 5-го корпусу Південно-Західного фронту, який в грудні було силоміць роззброєно за наказом корпусного солдатського комітету, керованого більшовиками. На початку січня 1918 року він з частиною старшин прибув до Києва, де з офіцерів та киян-добровольців організував т.зв. "Республіканський курінь", на чолі якого наприкінці місяця брав участь у придушенні більшовицького заколоту.

В лютому курінь було долучено до Окремого запорізького загону, разом з яким під натиском армії Муравйова Петро Болбочан відступив до Житомира, де був призначений губернським військовим комісаром Волині. На початку березня, після повернення разом із союзними німецькими військами до Києва, Окремий запорізький загін був розширений до Окремої запорізької дивізії, курінь Болбочана — до 2-го Запорізького пішого полку, який з 4 березня по 8 квітня звільнив від більшовиків Лубни, Полтаву та Харків.

Петро Болбочан, після 1916 року

10 квітня 1918 року за таємним наказом військового міністра УНР Олександра Жуковського зі складу Запорізької дивізії було виокремлено низку підрозділів з артилерією, бронемашинами та бронепоїздами, з яких було сформовано Кримську групу (понад 9 тисячі багнетів та шабель) на чолі з Болбочаном для походу на Крим, де в січні більшовики за підтримки загонів матросів Чорноморського флоту ліквідували Раду Народних Представників (тимчасовий уряд Таврійської губернії) і Директорію Кримської Народної Республіки (КНР), а в березні проголосили Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди.

Протягом тижня група з боями просувалася до Мелітополя, намагаючись випередити німецький 52-й корпус генерала Роберта Коша (на той момент до 30 тисяч осіб), що також рухався на Крим. Сукупні сили Республіки Тавриди (включаючи Чорноморський флот) нараховували до 30 тисяч осіб, боєздатними з яких було не більше половини. 18 квітня німецькі війська взяли штурмом Перекопський перешийок, наступного дня зайняли Джанкой, але зупинилися через радянську контратаку.

В ніч з 21 на 22 квітня за допомогою військової хитрощі підрозділи Болбочана захопили міст на півострові Чонгар та забезпечили перекидання основних сил до Криму. Ввечері того ж дня Кримська група увійшла у Джанкой, на наступний день перемогла більшовиків в бою на півночі від Сімферополя і зранку 24 квітня 1918 року оволоділа кримською столицею. Паралельно українські загони діяли в радянському тилу, допомагаючи кримськотатарському повстанню колишніх бійців КНР. 25 квітня кіннота Кримської групи зайняла Бахчисарай, що змусило більшовиків Севастополя телеграфувати до Центральної Ради із пропозицією миру та вислати делегацію до Сімферополя.

26 квітня німецькі війська оточили головні сили Кримської групи та зажадали складення нею зброї. Протягом дня відбувалися перемовини українського та німецького командування із Києвом, де чиновники заперечували свою причетність до організації Кримської операції. Болбочан готувався до прориву німецьких ліній та маршу на Феодосію, але був змушений ранком наступного дня за наказом військового міністра зі зброєю почати відступ на материк. У той же час 29 квітня 1918 року під впливом успіхів Болбочана на всіх кораблях Чорноморського флоту були підняті жовто-сині прапори, а його командувач адмірал Михайло Саблін оголосив про підпорядкування Києву. Протягом двох днів німецькі війська зайняли весь Крим, змусивши залишки більшовицьких військ евакуювалися через Керч та Севастополь, звідки до Новоросійська був переведений і флот, який відмовився підпорядкуватись новій владі.

В червні на півострові був створений формально незалежний перший Кримський крайовий уряд, який гетьман Скоропадський намагався схилити до входження Криму до складу Української Держави на правах автономії. Переговори між ними завершились безрезультатно і припинились з фактичним падінням обох урядів у листопаді 1918 року, коли Україну і Крим через революційні події в Німеччині залишили окупаційні війська.