Відомий український громадсько-політичний діяч, публіцист. Учень М. Грушевського. У 1910-1912 — особистий секретар Івана Франка. Переїхав у наддніпрянську Україну. В 1917 став членом Української Центральної Ради. Належав до УПСР, входив до складу Центрального Комітету партії. Влітку 1917 очолив Галицько-Буковинський Комітет. У листопаді 1917 став одним з ініціаторів створення Гдлицько-буковинського куреня УСС. З березня 1919 входив до складу Комітету Охорони Республіки, який діяв у Кам’янці-Подільському. З початку квітня 1919 – керівник Управління преси й інформації та виконуючий обов’язки Державного Секретаря в уряді Б. Мартоса, член Крайової Ради у Хмільнику. Після поразки УНР залишився жити в окупованій большевиками Україні. У травні 1921 Іван Лизанівський, разом з іншими провідними діячами УПСР (В. Голубович, П. Петренко, Ю. Ярославенко та ін.) був заарештований і у так званій справі членів ЦК УПСР, засуджений комуністичним режимом, але згодом амністований. Працював у видавництві “Книгоспілка” і був редактором творів Івана Франка. На Запрошення Івана Лизанівського Іван франко відвідував Золочів, де в театральній залі Народного дому читав свого “Мойсея”. Влітку 1931 Іван Лизанівський знову заарештований разом з В. Голубовичем, П. Христюком, В. Мазуренком, П. Петренком, М. Шрагом, М. Чечепем, Г. Коссаком, Д. Коліухом, Ю. Ярославом та ін., звинувачений у приналежності до підпільної організації “Український Національний Центр”, метою якої була підготовка повстання проти більшовицького режиму й проголошення незалежності України. В кінці 1931 над учасниками цієї групи відбулось судилище у Харкові. У 1934 Іван Лизанівський був розстріляний російськими окупантами. ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ.
Коментарі
Дописати коментар