Бірон і Бестужев-Рюмін – фундатори московських традицій зовнішньої політики

 

В. Якобі. Блазні при дворі Анни Іоаннівни. 1872 р.

  Високопосадова корупція та масована московська пропаганда в західних ЗМІ явище не нове в історії Росії. Всі це було на Московщині ще в часи так званої «біроновщини».

Корупція

  Ще від панування Золотої Орди в московську говірку увійшло слово «бакшиш» (в перекладі з перської означає «давати») тобто пожертва , хабар. В азійських країнах практика вручення бакшишу державним чиновникам була старою доброю традицією.

  Підкуп московських високопосадовців європейцями став відомим саме в часи Бірона.

  У перших лавах корупціонерів був ніхто інший, як оспіваний московським кінематографом ( в серіалах «Гардемарины, вперед!», «Екатерина Великая»)  віце-канцлер і канцлер Бестужев-Рюмін. Саме йому судилося в 1734 році поставити крапку в переговорах з Англією, які тривали два роки.

  Перемовини починав ще німець Остерман, що прагнув укласти з Англією не лише торговельну угоду, а й військовий союз. Генріх Іоганн Фрідріх, або по-московськи – Андрєй Івановіч, Остерман намагався покласти на Британію відповідальність за захист захоплених ще царем Петром I балтійських земель від їх колишнього господаря – Швеції. Крім того Остерман наполягав на досить високому миті на ввезені англійськими купцями товари.

  Англійці знайшли спосіб обійти німця Остермана, який через своє походження просто не міг розуміти справжні інтереси Росії. Британські дипломати звернулися до фаворита і коханця  імператриці Анни Іванівни – Ернста Йоганна Бірона.

Невідомий художник. Портрет Ернста Йоганна фон Бірона. Близько 1730 р.

  Бірон доручив вести англо-московські переговори «Птенцу гнезда Петрова»  президенту Комерц-колегії Петру Шафірову. За підтримки віце-канцлера Бестужева-Рюміна, Шафіров значно зменшив московські апетити, і поступився цілою низкою вимог.

  Підписана в грудні 1734 року угода цілком задовольняла англійський уряд. Секретар англійського посольства отримав 150 золотих гіней премії, Бірон — 50 тис. рублів, а Бестужев-Рюмін – 5 тис. фунтів. І це був тільки аванс. Згодом почалися щорічні виплати пожиттєвих пенсій: Бірону в 10 тис. фунтів, Бестужеву – 2,5 тис. фунтів. Щоправда виплати фавориту Анни Іванівни припинилися через опалу, в якій він опинився після смерті своєї царственої коханки.

  Витрачатися на утримання московської політичної еліти довелося не лише Англії. Прусське королівство щорічно виплачувало 50 тисяч рублів «бакшишу» московським високопосадовцям, а Франція – до 30 тисяч рублів. Для тих часів це значні суми.

  Традиція прижилася. Відомо, що вже в новітні часи, бакшиш у розмірі 100 тис. доларів піднесли очільникуСССР Горбачову. Щоправда він, після зауваження голови КГБ СССР, передав ці гроші державі.

  Наведені факти лише підтверджують, що на Росії свій, особливий шлях залучення іноземних інвестицій у країну.

   Московство розуміло, що гроші потребують обігу. Тому, в свою чергу, московські гроші також надходили на Захід. І не тільки завдяки торгівлі.

Позитивний імідж Росії

  Цар Петро I заклав на Московщині традицію, за яку його й досі вважають Великим. Він і його оточення запровадили реформи, метою яких було здерти з простих людей різними податками «семь шкур», аби потім самим насолоджуватися життям на Заході.  Після поазки на Пруті , цар Петро І був фактично відсторонений від влади , і проводив більшість часу «на водах» у Європі. Так виникла добра традиція – аж до більшовицького перевороту 1917 року, серед московської еліти було звичним заробляти гроші на Росії, а витрачати їх і жити на Заході.

  Більшовики, заради перемоги «мировой пролетарской революции», відмовили собі в цьому задоволенні, сподіваючись захопити весь світ під свою кормигу. Задум не вдався, жити «в милом отечестве» було нестерпно, тому комуністи самі покінчили з комунізмом в окремо узятій країні, аби знов заробляти на Росії, а жити – на Заході.

  Утім, ще з часів Бірона існувала проблема – культурний рівень московства не викликав симпатій у населення країн Європи. Задля формування позитивного іміджу Росії Бірон, Бестужев-Рюмін та їх підлеглі, вирішили діяти за схемами, засвоєними ними під час переговорів з Великобританією.

  Логіка була простою як ріг будинку – якщо англійські гроші вплинули на думку московських можновладців, то чому російські кошти не можуть здійснювати подібний вплив на європейців?

  Тим більше, що західна преса не заохочена московськими матеріальними стимулами, писала про Російську імперію неприємну правду: про сваволю можновладців, хабарництво чиновників, переслідування та катування опозиції, та багато інших цікавих речей.

  Бірон вирішив виправити ситуацію, для чого з царської скарбниці виділялося щорічно 5 тисяч рублів на гонорари європейським журналістам. Пріоритет віддавався  пресі союзних країн: Англії та Голландії.

Невідомий художник 18 ст. Портрет канцлера Олексія Бестужева- Рюміна.

  У 1740 році Бірон пішов з політики, але його справа мала надійного продовжувача – Олексія Бестужева-Рюміна. Існують документальні свідчення, що за його вказівкою були виплачені гроші авторам, які на початку сорокових років випустили в світ біографії опальних московських політиків: Бірона, Мініха, Остермана. Це була плата за мовчання – аби ці європейські публіцисти більше не писали на московську тематику.

  Звичайно таких заходів було замало, для створення позитивного образу Російської імперії в Європі. За наказом свого покровителя Бестужева-Рюміна, московський посол  у Голландії Олександр Головкін у 1743 році взяв на «жалування» низку ЗМІ країни. Похвальні відгуки в голландській пресі  про імператрицю Єлизавету Петрівну коштували царській скарбниці всього лише 5 тис. руб. на рік.

  Досвід був вдалим – традицію найму західних журналістів Московщина не припиняла більше ніколи, навіть у часи комунізму. Ну а греми філліпси всіх часів відпрацьовували і відпрацьовують московські гроші в міру своїх здібностей.