Кримське ханство – європейська держава

 

Участь кримських татар у Віденській «битві народів» 1683 року

Про те що Кримське ханство було невід’ємною складовою частиною Східної Європи протягом XVІ – XVIII ст., а, отже, ранньомодерною європейською державою, свідчить великий обсяг картографічного, історіографічного та архівного матеріалу. Насамперед, слід звернути на те що, володарі Кримського ханства проводили активну зовнішню політику та мали дипломатичні стосунки не лише зі своїми сусідами – Річчю Посполитою, Московським царством, але й Австрійським цісарством, Шведським і Данським королівствами, Прусським герцогством і Брандербурзьким курфюрстом. Особливі стосунки у кримських ханів були з правителями Українського гетьманату.

Сьогодні відомо про посольство Кримського ханства до Прусського герцогства та Бранденбурзького курфюрства у 1654, 1656 та 1659 роках. Історикам сьогодні відомо про посольства кримського хана Мегмед-Гірея IV до Швеції, Данії та Австрії у 1655 році. У 1656 році ханських послів з почестями зустрічали у Віденському імператорському палаці. Неодноразово кримсько-татарські дипломати були на прийомах у польських королів у Кракові та Варшаві.  Однак у цій статті ми хотіли б розкрити місце і роль Бахчисараю у знаменитій Віденській «битві народів» 1683 року.

***

Лист кримського хана Аділ Гірея до шведського короля Карла ХІ Густава. 1666 рік.

Окрім джерел турецького, австрійського та польського походження ми користувалися Хронікою Мехмед-Гірея, яка на сьогодні чи не єдиним джерелом кримськотатарського походження, що описує участь ханського війська у Віденській кампанії 1683 року. Кримський татарин Мехмед-Гірей (Дервіш Мегмед-Гірей-бен-Мубарек-Гірей Чингізи) був братом хана Мюрад-Гірея І-го. Його Хроніка (Таріх-і) зберігається в Національній бібліотеці у Відні. Вона написана османською мовою XVII ст., однак має кримськотатарську граматичну конструкцію та стилістику. До нашого часу дійшов також лист хана Мюрад-Гірея І до жителів міста Віннер Нойштадт (Нижняя Австрія, за 50 км. від Відня) з вимогою викупу. Оригінал зберігається у музеї цього австрійського міста.

З огляду на укладення Бахчисарайського миру 1681 р. кримський хан Мюрад-Гірей І намагався добитися від гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича рішення про висилку під Відень спільно з татарськими військами додаткового 10-тисячного козацького корпусу. Ханські закличні листи розповсюджувалися у багатьох містах, містечках і селах Лівобережної України.  Однак з огляду на політичну позицію Батурина та Москви цього козацьке військо з Лівобережжя не вирушило на допомогу Османам, хоча, можливо, що поодинокі козаки-«охотники» все ж таки перебували на службі хана.

Кримський літописець Мегмед-Гірей з ханського роду Гіреїв залишив детальний опис татарського походу до Відня. Зокрема він відзначав, що кримського хана Мюрад-Гірея І надзвичайно урочисто зустрічали 27 червня 1683 р. у таборі великого візиря Кара Мустафи. Найвищі урядовці Османської імперії на чолі з самим візирем та бейлербеями Силістрії. Анатолії та Румелії зустрічали кримського правителя у шатрі головного командувача. Там був встановлений великий стіл з найкращими стравами, а надворі розмістили столи для інших кримських урядовців.  «Коли його милість хан під’їхав до шатра без стін, татарські воїни відразу ж, як голодні вовки, накинулись на викладену їжу і не змигнувши оком одразу змели все», – відзначав Мегмед-Гірей. Цікаво, що коли Мюрад-Гірей І підїхав до шатра Кара Мустафи, то не зайшов туди відразу, а виклично сів на стілець та став чекати виходу до нього великого візира. Той вийшов і гречно запросив до себе представника монаршої родини. Під час бенкету відбулася нарада з приводу подальших військових дій.  7 липня поблизу містечка Петронел у Нижній Австрії відбулася перша сутичка між татарськими загонами та окремими імператорськими підрозділами, які були розбиті. 8 липня османські війська завоювали фортецю Мадьяровар, а через тиждень майже 150-тисячна армія Османської імперії та її численних васалів надійшла до австрійської столиці. З 14 липня розпочалися штурми та облога столиці Австрійської імперії та одного з політичних центрів Європи.

Гравюра з зображенням походу війська Кримського ханства та Османської імперії на Відень. 1683 рік.

Основні підрозділи османської армії на чолі з Кара Мустафою розташувалися на рівнині перед містом між річкою Відень, яка впадала у Дунай і невисоким гірським масивом (відломом Східних Альп) під назвою Віденський Ліс. До центральної групи військ входили яничари на чолі з Мустафа-пашою та Ізмаїл-агою, підрозділи бейлербея Румелії Гасан-паші, а також 5 важких та 20 легких гармат. Зліва разом з яничарами зайняли позиції бейлербей Янови Агмед-паша, бейлербей Сивасу Галіл-паша та бейлербей Анатолії Агмед-паша, у розпорядження яких була така ж сама кількість гармат. Турки оточили місто кільцем. Тут було споруджено величезну мережа окопів, бастіонів, насипів з артилерійськими батареями. Позаду військ  розташовувався табір, серед тимчасових споруд якого вирізнялося своєю пишнотою велике шатро Кари Мустафи. У ньому зберігався Прапор Пророка та інші османські клейноди, а також проводилися військові наради.

23 липня османська армія почала перший штурм Відня, після чого австрійська столиця зазнавала постійних нападів через кожні 2 – 4 дні. 3  серпня артилерії турків, яка нараховувала до трьох сотень гармат, вдалося пробити зовнішню стіну укріплень Бургу. У цей пролом раз-по-раз вривалися яничари, постійні бої з якими виснажували вояків гарнізону. Окрім того, османські воєначальники застосовували підкопи та мінування стін віденської фортеці у різних місцях. Австрійці стійко оборонялися. Проломи в стінах вони засипали камінням й закладали мішками з піском. Особливо дошкульними для турків були гарматні постріли захисників міста, від яких серед багатьох інших загинув румелійський бейлербей Гасан-паша.

Малюнок з зображенням візира Кара Мустафи та хана Мюрад-Гірея І, які приймають покору в угорців. 1683 рік. Худ. Ромейн-де-Хоге.

Незважаючи на узгодженість планів, кримський хан висловлював невдоволення нерішучим, як йому здавалося, командуванням Кара Мустафи. Мюрад-Гірей І вважав, що спочатку потрібно атакувати міста-фортеці Яворин (Дьєр) і Комарно, а вже потім здійснювати облогу Відня. Хан також попереджав великого візиря, що на допомогу австрійському імператору можуть прийти великі союзницькі сили. За наказом великого візиря кримські татари мали стерегти переправи через Дунай поблизу Тульна, щоб не дати можливості переправитися через річку військам, які йшли на допомогу обложеному Відню. Однак Мюрад-Гірей І не зробив цього, адже йому не було надано артилерійського підкріплення. На вмовляння одного з османських урядовців атакувати ворожі війська він пояснював мотивацію свого вчинку так: «Ех ти, ефенді! Чи ти не знаєш, як цей осман знущався над нами! Довів до того, що ми значущі для нього не так, як ті гяури, валах і молдаванин. Скільки разів я писав про збір і пересування цього ворога, даючи знати, що ворога багато й опиратися йому неможливо, а також умовляв, щоб війська і гармати вивів з окопів і вони у разі потреби почали відкритий бій, а якщо ні, то відійшли спокійно. Але він продовжував стояти на своєму, і не вдалося мені отримати схвалення моїх слів, у листах ж, які прислав у відповідь на мої, серед тисячі лайок говорив такі речі, що їмо смердючу конину! Але ж за допомогою Аллаха Всевишнього нічого йому не коштувало до союзу зі мною здолати цього ворога … Я знаю, що вчинок цей ганебний, нашій релігії суперечить, але не відчуваю вже в собі запалу … Нехай самі побачать, як мало коштує ця людина, і нехай знають, що значить татарин».

З огляду на ненадання необхідної підтримки, хан проігнорував наказ візиря про напад на військо Речі Посполитої під час його переходу Віденським Лісом. Польський посол у Москві Ян Окраса, який був одним з учасників Віденської битви з польського боку, засвідчував: «А Дунай переправив шли есмы к ним три дни чрез великие горы и чрез каменные трудные пути и провалины, аки чрез пропасти. Аннибалские при конце телеги и тяжести оставив, конницею пришли есмы к ним. Левое крыло от Дуная держали войски немецкие с полскими полки, которых они особо наняли себе. К ним же несколько хоругвей гусарских придано было, чтоб тем скорее при Дунае Вене помощь учинить. Правое крыло от поль держал его королевское величество, государь мой милостивой. Там же и множество татар с ханом было».

Незважаючи на таку поведінку хана, Кара Мустафа 9 вересня у своєму шатрі урочисто зустрів хана Мюрад-Гірея І та подарував йому дорогу соболину шубу. Сучасник Джебеджі-Хасан-Езірі описав цю зустріч хана з візиром такими словами:

« – Що ж це все означає? Де твоє військо? – запитав пресвітлий Сердар, коли хан підійшов до нього.
– Мій султане! – Відповів той. – Хіба не говорили, що татари та інші воїни багато добра назбирали і користі від них не буде, що гяурів знайшла тьма і що найрозумніше було б витягнути гармати з окопів і від’їхати з честю? Дійшло до того, що слова мої збуваються, а інші залишилися теж (тільки) через свої трофеї!

– Добре! Не будемо обговорювати це тепер, залишимо це на потім! – відповів пресвітлий Сердар на його слова».

Однак, обмін думками між візирем та ханом, очевидно мав більш гострий характер, адже невдовзі кримське військо у розпал битви 12 вересня (десь між 13. 00 та 15. 00 год.) відійшло з лівого флангу театру бойових дій. На полі битви залишилося лише 500 – 600 татарських воїнів на чолі з солтаном Хаджі-Гіреєм. У результаті цього близько 16. 00 години військова фортуна схилилася на бік європейської коаліції. І саме тому, скориставшись нагодою, військо Корони Польської (а воно знаходилося на правому фланзі коаліційних сил) змогло перейти у навальний наступ на османські позиції.

Відразу ж після втечі Мюрад-Гірея І кримським ханом було обрано та затверджено султаном Хаджі-Гірея. Саме його воякам вдалося оборонити Прапор Пророка, що знаходився у шатрі Кара Мустафи, під час навальної атаки українців, поляків, австрійців та німців.  Як засвідчував сучасник тих подій кримський караїм Раві Яків: «…У цій війні (1683 р. – Т. Ч.) брали участь Мюрад-Гірей-хан разом зі своїми синами і Хаджі-Гірей-султан, син Крим-Гірея-хана. Останній відзначився на війні, отримавши блискучу перемогу над ворогом. За ці подвиги Кара-Мустафа-паша звів його на ханський престол у вересні 1683 року, а в березні наступного року прибув він у Бахчи-Сарай і вступив на престол».

***

Зображення кримськотатарського воїна. 1680-ті роки.

Відступивши з театру бойових дій у Віденській «битві народів» 1683 р., війська Кримського ханства тим самим спасли політичну столицю Європи від її завоювання Османською імперією. Ця важлива обставина, у свою чергу, на довгі століття визначила історичний поступ усього Європейського континенту. Особливість татарської дипломатії полягала у прагненні підтримки міжнародної рівноваги у Східній Європі через укладення військового-політичного союзу зі слабшим партнером у парі: Московське царство – Річ Посполита. Однак з середини XVII ст. з’явилася ще одна можлива конфігурація для Криму, а саме бути у союзі з Українським гетьманатом проти Польщі чи Московії, або ж російсько-польського союзу.  Від початку 70-х років XVII ст. представники Кримського ханства виступали посередниками (або ж були присутніми) на всіх переговорах, які проводила Османська імперія з Річчю Посполитою та Московською державою щодо здобуття права зверхності над Українським гетьманатом.

Також потрібно зазначити, що кримські хани здійснювали власну дипломатію з метою послаблення як Москви, так і Варшави задля підкорення всієї України або ж якоїсь її частини – Правобережжя чи Лівобережжя. У другій половині 1680-х рр. на південно-західних українських землях ханом Селім-Гіреєм І засновується напівдержавне «буферне» утворення – Ханська Україна, що стало  опосередкованим наслідком участі Кримського ханства у загальноєвропейській Віденській кампанії 1683 року.

Список ілюстрацій:
1)    Лист кримського хана Аділ Гірея до шведського короля Карла ХІ Густава. 1666 рік.

2)    Гравюра з зображенням походу війська Кримського ханства та Османської імперії на Відень. 1683 рік.

3)    Малюнок з зображенням візира Кара Мустафи та хана Мюрад-Гірея І, які приймають покору в угорців. 1683 рік. Худ. Ромейн-де-Хоге.

4)    Зображення кримськотатарського воїна. 1680-ті роки.