31 жовтня 1883 р. народився Марко БЕЗРУЧКО

.
Генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. Зупинив навалу російського большевизму у Європу, урятував Варшаву від згвалтування бандами Будьонного (1920)!
Коли чую роздуту російськими спецслужбами і продажними польськими урядовцями за московські гроші: "валинскую рєзню", "Лвов - польскій горад", " "бендєра -хфашист"? Хочу нагадати цим "польським націоналістам" про те, що саме героїчним зусиллям українського генерала Безручка і польського Пілсудського, неймовірним героїзмом та самопожертвою українських воїнів було зупинено російську "червону чуму"!
Народився Марко в містечку Великий Токмак на Запоріжжі. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1908), військову академію в Петербурзі (1914). Під час Першої світової війни воював у російській армії, був пораненим Разом з іншими військовиками українського походження став на бік свого повсталого народу і брав активну участь у створенні частин української армії (1917).
Був одним із тих, що були проти засилля російських монархістів в армії, яким відкрито протегував гетьман Скоропадський, тому під час війни з гетьманом перейшов до Директорії. Стає начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки (1918). Полковника Безручка призначили до Корпусу Січових Стрільців, командиром якого був полковник Євген Коновалець. Став начальником штабу і членом Стрілецької Ради. Корпус вів важкі бої на Поділлі, відбиваючи наступи червоних і білих російських полчищ. 7 грудня 1919 року армію УНР не було інтерновано поляками в Луцьку.
Симон Петлюра доручив полковнику Безручку сформувати 6-ту стрілецьку дивізію Січових Стрільців. З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї Січової дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня 1920 та вийшов переможцем тут у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного.
Середня група військ під його проводом вела контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород—Бар—Літин.
5 жовтня 1920 йому присвоєно звання генерал-хорунжого.
Наороджено вищим орденом «Vіrtutі Міlіtarі», прийняти Генеал Марко Безручко відмовився: «Я воював за Україну, а не за Польщу».
 

Зліва праворуч: польський генерал Антоні Лістовський, Симон Петлюра, українські полковники Володимир Сальський і Марко Безручко. Бердичів, квітень 1920 р.

Початкову освіту здобув у вчительській семінарії в Переяславі. Згодом закінчив Одеське піхотне юнкерське училище та Миколаївську піхотну академію. Під час Першої світової поранений.

1918-го Безручко став начальником оперативного відділу Генштабу Армії УНР. Працював в українському Генштабі він і за часів гетьмана Павла Скоропадського. На початку 1919-го очолив штаб Корпусу Січових Стрільців.

У лютому 1920-го Симон Петлюра зробив останню відчайдушну спробу порятунку Української Народної Республіки. Після підписання українсько-польського договору у Варшаві, більше знаного як пакт Пілсудського – Петлюри, союзні армії двох держав вирушили на Наддніпрянщину проти більшовиків. Полковник Безручко сформував 6-ту Січову стрілецьку дивізію, якою потім командував в її спільному з польським військом наступі на Київ.

Спільними зусиллями польські та українські війська 7 травня 1920-го здобули Київ і відкинули більшовиків за Дніпро, але через місяць союзники полишили Київ і почали відступати. У липні більшовицькі армії прорвалися до Львова і розгорнули наступ на Варшаву. Над незалежністю Польщі нависла загроза. Більшовицька Перша кінна армія Будьонного була уп’ятеро більша за союзні польсько-українські війська (6-а січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк).

«Чудо над Віслою» – під такою назвою увійшла в історію оборона Варшави. Як це відбувалося описав колега Марка Безручка генерал-хорунжий Олександр Удовиченко (правопис оригіналу).

«В Замостю у старій фортеці в той час опинилися частини 6-ої української Січової дивізії в команді генштабу полк. Безручка, яких направляли з фронту ІІІ-ої польської армії на з'єднання з Українською Армією на Дністрі.

Крім вищезгаданої 6-ої дивізії, в склад залоги Замостя ще увійшов 31-ий польський полк та 2 етапових куріні. Всього - 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат, та 3 бронепотяги. Комендантом залоги був полк. Безручко.

29 серпня Буденний зсаджує своїх кіннотчиків з коней та після гарматної підготовки веде їх на штурм фортеці, яка являла собою малемістечко, обведене старим муром. Атаки буденновців із сходу було відбито, з великими втратами для них.

Ранком 30 серпня Буденний оточив Замостя та повів наступ зо всіх боків. Залога Замостя уперто боронилася, але з заходу буденновцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити їх та майже увірватись в Замостя.

Однак остання резерва - українська сотня, контратакою відкинула ворога за дроти. Біля 70 ворожих гармат розвинули пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно, одповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії Буденного скінчилася неуспішно...

Штурм Замостя, під яким Буденний поніс великі втрати, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не в силах був продовжувати свій рейд до Варшави».

Кам'яний хрест на могилі Марка Безручка у Варшаві. Джерело: uk.wikipedia

За успішну військову операцію полковники Марко Безручко і його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня 1920-го одержали звання генерал-хорунжих. Цього ж року Марко Безручко був призначений начальником штабу Армії УНР і керівником військової місії УНР у Варшаві. Був військовим міністром Уряду УНР на еміграції та членом Вищої Військової Ради УНР. Протягом 1931–1935 – голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Працював редактором військово-історичного мемуарного збірника «За Державу». Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Марко Безручко помер 10 лютого 1944-го у Варшаві. Похований поруч з другом генералом Всеволодом Змієнком у православній частині цвинтаря «Воля».

Помер після важкої хвороби 10 лютого 1944 року і похований на українському православному цвинтарі «Воля» у Варшаві.
ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!