Марш
на Рим

 30 жовтня 1922 року завершився похід італійських фашистів на Рим, в результаті якого Беніто Муссоліні став прем'єр-міністром Італії і сформував новий уряд. Це сталось через три роки після створення фашистської партії і завершило період т. зв. "червоного дволіття".

Після завершення Першї Світової війни Італію охопили масові забастовки, захоплення фабрик і створення в ряді міст, особливо на півночі, робітничих рад. Їх влада була придушена в 1920 році, коли намітились принципові розбіжності між комуністами, соціалістами та анархо-синдикалістами, а більшість робітничих ватажків була заарештована або відсторонена від керівництва робітничим рухом.

Як реакція на період "червоного дволіття", в березні 1919 року колишній соціаліст Беніто Муссоліні створив партію "Італійський союз боротьби", яка поставила задачу відродження італійської нації. Через два роки на парламентських виборах 1921 року вона завоювала 38 депутатських місць. Цього ж року Беніто Муссоліні реформував її під гаслами консерватизму і націоналізму, створивши Національну фашистську партію. Не маючи змоги створити урядову коаліцію, Муссоліні, спираючись на підтримку бойових груп сквардистів ("чорносоречичників"), організував масові мітинги на півночі Італії, які подекуди переростали в захоплення влади в ряд міст.

26 жовтня під контролем фашистів були Флоренція, Мантуя і Перуджа. Наступного дня в Перуджі опубліковано відозву Національної фашистської партії до італійського народу про початок «Походу на Рим». Цього ж дня колони сквардистів чисельністю від 10 до 30 тисяч чоловік почали рух на Рим. По дорозі вони озброюються, захоплюючи армійські арсенали. Розуміючи загрозу перевороту, прем'єр-міністр Луїджи Факта видав наказ про перехід країни на надзвичайний стан і введення до Риму додаткових військ. Однак король Віктор-Еммануїл відхилив цей наказ, що змусило Луїджи Факта подати у відставку.

Як компромісний варіант Віктор-Еммануїл запропонував сформувати новий уряд колишньому прем'єр-міністру Антоніо Саландру, обіцяючи портфелі міністрів фашистським лідерам. Однак Муссоліні, чиї загони вже були за 50 кілометрів від Риму, відмовився від цієї пропозиції і Віктор-Еммануїл, незважаючи на запевняння військового керівництва, що армія вірна королю, 29 жовтня вимушено погодився призначити Муссоліні на пост прем'єр-міністра. Прибувши 30 жовтня 1922 року з Мілана до Риму, Муссоліні сформува новий уряд Італії, зайнявши в ньому не лише пост прем'єр-міністра, але й міністра внутрішніх і міністра закордонних справ. Цього ж дня загони сквардистів увійшли в Рим

Отримання настільки широких повноважень дозволило фашистській партії на виборах 1924 року здобути дві третини місць в парламенті, придушити опозицію і до 1943 року повністю підпорядкувати владу Італії інтересам фашистської партії та встановити в країні тоталітарний режим. Оскільки переговори з королем Беніто Муссоліні вів, весь час переміщаючись по Італії поїздом, фашистський переворот увійшов в історію як «революція в спальному вагоні».