Степан Йосипович Коваль (псевдо: «Рубаш», «Рубащенко» («Рубашенко»), «Бурлака», «Юрко», «Юрій») — командир загону «Котловина» у ВО «Турів» (1943—1944).
З
родини селян-середняків. У 1930 р. здобув середню освіту в сільській
школі. Від 1930 р. навчався на дяка. З 1933 р. став активним симпатиком
ОУН. Мав хист до співу, відвідував хоровий і драматичний гуртки
"Просвіти", диригував у хорі. Служив у Війську Польському в артилерії
впродовж 1936-1938 рр. Звідти за "читання української літератури" і
демонстрацію "обурення пригнобленням українців" потрапив до польської
в'язниці на строк 5 р. У вересні 1939 р. вийшов з тюрми. Побоюючись
арешту новою радянською владою нелегально перейшов на територію
Генерал-губернаторства. До червня 1941 р. перебував у Грубешівському
повіті Люблінського воєводства (нині - Польща). Жив у с. Жужель і
містечку Долматів. Організував там молодіжні парамілітарні організації
"Січі", працював на млині і в продовольчому відділі.
Влітку
1941 р. прибув до Львова з похідними групами ОУН(б). За радянськими
даними, відмовився працювати поліцаєм у Львові, переїхав до Луцька і
розпочав навчання у німецькій сільськогосподарській школі
"Ландвіртшафт". Як свідчить П. Содоль, С Коваль після прибуття з
похідними групами був призначений заступником к-ра навчального куреня,
згодом реорганізованого у сільськогосподарську школу. Як згадує сотник
УПА В. Новак, з липня 1941 р. Коваль став заступником к-ра куреня
"Відділ окремого призначення ім. Є. Коновальця". Згодом німці
перепрофілювали цей підрозділ на господарську школу. Далі С.Коваль
вступив у нелегальну ланку ОУН(б), якою керував Г.Кузьма ("Мороз").
З
вересня 1941 р. (за ін. даними – з осені 1942 р.) очолював школу.
Проводив нелегальний вишкіл оунівських кадрів. Влітку 1942 р. одружився з
Косюк Ольгою. 20 березня 1943 р. вихованців своєї школи (300-320 чол.)
перевів до УПА, захопивши всю зброю (100 гринтівок). За це німці спалили
будинок і забрали все майно сім’ї дружини Коваля. 1—13 червня 1943 р.
брав участь у здобутті від німців м. Колки. Влітку командував сотнею УПА
"Богдана". Сотня брала участь в боях з німцями в с.с. Гірка Полонка і
Котів, здійснювала відплатну акцію на польську колонію Пшебраже (за те,
що поляки знищили українське с. Красний Сад у Сенкевичівському р-ні), у
середині 1943 р. воювала з радянськими партизанами у Крижинському лісі,
між с. Берестяни і м. Цумань, у р-ні с.с. Черниж і Журавичі. З літа або
листопада 1943 – до осені 1944 - к-р загону «Котловина» («Хвастівський»)
групи "Турів" з базою в Колках (бл. 300 чол. на поч. осені 1943 р., 600
чол. станом на поч. весни 1944 р.).
У січні
або лютому 1944 р. загін «Котловина», розбившись на дрібні підрозділи,
перетнув лінію фронту. Після того загін підпорядковано групі «Заграва» і
перейменовано на «Хвастівський». 22 квітня 1944 р. «Юрій» передав
командуванням загоном «В. Чорноті» у складі відділів «Стріли»,
«Залізняка», «Орла», «Кореня», «Жука», «Ярмака», «Богуна», «Лева»,
«Узбека», «Гриця», «Ігоря» (з останніми 4-рма на той момент не було
зв’язку), підстаршинською школою і шпиталем (це за даними «Акта передачі
«Хвастівського загону», а за даними нотаток «Клима Савура» щодо
чисельності загонів УПА, то загін «Рубаша» на квітень після переходу
фронту налічував усього 1 сотню – 120 чол.
Ймовірно
в 1-му випадку перелічено всі підрозділи, які номінально входили в
загін, але після переходу фронту не змогли з’єднатися назад). До кінця
1944 р. загін він постійні бої з радянськими військами. Від червня 1944
р. до осені 1945 р. – ад’ютант (керівник почту) к-ра ЗГ № 33
(«Завихост»), провідника ПЗК І. Литвинчука, наприкінці 1944 р.
призначений заступником І.Литвинчука. На переломі 1944 р. і 1945 р., щоб
урятуватися від постійних переслідувань радянських військових
підрозділів, С.Коваль створив при своєму загоні спецгрупу, яка
відвертала на себе увагу ворогів, у той час як кістяк відділу відходив у
безпечне місце.
Керівник персонального (з 1
листопада 1944 р.), контррозвідувального відділу ЗГ УПА № 33
(«Завихост»), к-р відділу «Азіати» (до його розформування в червні 1945
р.). Тоді виглядав так: «середнього зросту, кремезний, лице
продовгувате, поголене, волосся русяве, довге, зачісував його назад»,
носив англійську військову форму, одягався у зелену шинель, френч,
галіфе, пілотку, чоботи, при собі завжди мав «пістолет і німецький
автомат».
На початку 1945 р. Коваль брав
участь у рейді по Голобському, Маневицькому, Камінь-Каширському,
Цуманському, Колківському р-нах Волинської обл. для відновлення
тамтешньої оунівської мережі. Був звинувачений у зв'язку з МДБ і
заарештований СБ, проте зміг утекти з-під варти. Відтак, покинув УПА і
восени 1945 р. переїхав на свою «малу батьківщину», в с.Корчин
Радехівського р-ну Львівської обл., де переховувався як від СБ ОУН(б)
(за вказівкою «Дубового" СБ-іст "Підкова» знищував усіх підозрілих
стрільців УПА), так і від радянської влади. Наступного року в Зубкові на
Сокальщині придбав собі посвідчення переселенця (у 1944-1946 рр. якраз
ішло переселення українців з польських на українські території) на ім'я
Литвина Дмитра Петровича.
Далі влаштувався
регентом церковного хору в с Долматів. 1948 р. одружився вдруге, з
Дарією Боднаровською. З 1949 р. до 1954 р., вже як повноправний
громадянин СРСР, працював художнім керівником Станиславівського
районного будинку культури, територіально розміщеному с. Микитинці (вул.
Зарічна 75а); «неодноразово одержував подяки і нагороджувався
грамотами». До сьогодні у с. Микитнці веде свою активну творчу
діяльність народний аматорський хор "Первоцвіт", керівником якого
тривалий час був Степан Коваль. Якимось чином був розконспірований
«органами».
У 1954 його засудив військовий
трибунал Прикарпатського ВО на 10 років ВТТ за ст. 54-4 і 54-11
Кримінального кодексу УРСР. (Матір Коваль Софію Миронівну і сестру
Коваль Ольгу Йосипівну виселили у віддалені області СРСР ще у 1951 р.).
Коваль відбував покарання 2 р. і 8 міс. За зразкову поведінку його
достроково звільнили, а в 1956 р. зняли судимість. Повернувся до
Івано-Франківська, де працював диригентом і учителем. 1985 р. вийшов на
пенсію. За висновком Волинської обласної прокуратури від 15 вересня 1992
р. реабілітований.
Джерело.
ДЖЕРЕЛО: http://henrik-kvinto.livejournal.com/2455.html та http://www.geroi.if.ua/content&content_id=29
Коментарі
Дописати коментар