Попередня угода про створення СРСР

 Попередня
угода про створення СРСР

30 грудня 1922 року у Москві відбувся І з'їзд рад СРСР, на якому делегати від РСФРР, УСРР, Білоруської СРР та Закавказької СФРР розглянули і схвалили «в основному» проект Декларації та Договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Введення в дію цих документів під загальною назвою «Конституція СРСР» відбулося після додаткового обговорення, закінчити яке збиралися за 3 місяці, але реально це зайняло півроку.

Після опанування більшовиками більшої частини колишньої Російської імперії певний час існувала країна без назви — підпорядковані Кремлю радянські республіки формально означалися як незалежні, а з Москвою кожна із них уклала окремий договір про союз. Зокрема, УСРР уклала такий договір з РСФРР 28 грудня 1920 року, в якому йшлося як про незалежність обох республік, так і про їх рівність.

На початку 1922 року в Кремлі постало питання про формалізацію існування реально єдиної держави. Каталізатором процесу стали міжнародні відносини — Нарком закордонних справ РСФРР Георгій Чичерін на початку січня підняв питання про необхідність «включення братських республік в РСФРР» до часу проведення Генуезької конференції (відбулася у квітні-травні 1922 року). Тоді не склалося, і категоричний спротив України зіграв у цьому вирішальну роль. Однак прецедент був небезпечний, тому керівництво УСРР підняло питання про форму та зміст подальших відносин з РСФРР.

11 травня 1922 року ЦК РКП(б) для «врегулювання відносин між УСРР та РСФРР» створив спеціальну комісію. Як основну засаду її діяльності було зазначено що «ніякої зміни у ставленні РСФРР до УСРР у розумінні відміни чи зменшення незалежності Української Республіки і взагалі в розумінні перегляду основних конституційних положень Української Республіки, не сталося». Рішення комісії, яку очолив представник УСРР Михайло Фрунзе, загалом відповідали визначеному напрямку. Але вже 11 серпня була створена інша, очолена Йосифом Сталіним, комісія оргбюро ЦК РКП(б) по встановленню взаємовідносин між РСФРР та радянськими республіками, діяльність якої мала інший вектор спрямування — її рішення, що по суті були протилежними ухвалам двосторонньої українсько-російської комісії, поширювалися на усі радянські республіки, в тому числі і на Україну.

Невідповідність між формальною незалежністю радянських республік і реальною їхньою підпорядкованістю Кремлю Сталін та його прихильники збиралися вирішити шляхом переведення цих республік у статус автономій РСФРР. Керівництво УСРР не схвалювало такого підходу та, не маючи більшості у комісії, намагалося відтягнути вирішення питання. Тактика спрацювала — після тимчасового покращення здоров'я позицію України підтримав Володимир Ленін, який на час створення комісії був віддалений від справ через хворобу. Після наданих ним у жовтні 1922 року вказівок пленум ЦК РКП(б) вирішив нове державне утворення зробити у формі рівноправного союзу радянських республік, які на той час мали статус незалежних.

У Кремлі вирішили, що формальна ініціатива щодо об'єднання має виходити із республік. Виконуючи цю вказівку, ЦК КП(б)У направив практичну директиву губернським комітетам КП(б)У, у якій наголошувалося на потребі «підняти агітацію за союзне об'єднання Радянських Республік, вказуючи на вигідність для України більш тісного зв'язку з РСФРР, при чому роз'яснити губкомам, що об'єднання Республік зовсім не є ліквідацією їх самостійності».

У листопаді-грудні відбулося декілька засідань комісії, створеної на виконання рішень жовтневого пленуму ЦК РКП(б). Її завданням було напрацювати основи та текст Конституції майбутнього Союзу або, якщо вживати тогочасні синонімічні означення, Декларації та Договору про створення СРСР. 5 грудня під головуванням Йосифа Сталіна і за відсутності представника України, відбулося третє засідання цієї комісії, на якій «з метою економії часу та видатків» було вирішено відмовитися від раніше затвердженої директиви про ратифікацію Центральними Виконавчими Комітетами республік Договору про Союз республік як необхідну формальність перед проголошенням нової держави.

У надісланих на місцях директивах наказувалося провести республіканські з'їзди рад зі схваленням об'єднавчих документів та надіслати до Москви делегатів, наділених правом підписати Договір про створення СРСР. Інакше кажучи, Сталін зміг наполягти на тому, щоб вже в грудні 1922 року СРСР постав як нове державне утворення. З огляду на суворий централізм комуністичної партії, на місцях директиви були взяті до виконання. Зокрема, скликаний 10-14 грудня 1922 року VII Всеукраїнський з'їзд рад надав своїм делегатам, яких відправляли до Москви, мандат на створення нової держави.

Однак, реагуючи на незадоволення на місцях, у Кремлі вирішили все-таки зачекати з утворенням СРСР. 18 грудня пленум ЦК РКП(б) затвердив положення про те, що «напрацьований З'їздом текст Договору передається на схвалення сесій ЦВК республік, що укладають Договір» і лише після цього сесією ЦВК СРСР вводиться в негайну дію. 29 грудня відбулося засідання уповноважених від радянських республік, на якому й було остаточно затверджено такий механізм проведення І з'їзду рад СРСР. Цікаво, що під час обговорення пролунала і спочатку навіть була ухвалена пропозиція Григорія Петровського схвалити Декларацію в цілому, а Договір — лише в основному. Однак вона була відхилена насамперед саме тим аргументом, що Декларація і Договір після їх затвердження в цілому становитимуть один нероздільний документ — Конституцію СРСР, а якщо затвердити частину документу раніше, то, як зауважив Сталін, «над нами будуть сміятися». Того ж таки 29 грудня було вирішено, що свої підписи під проектами Декларації та Договору про утворення СРСР уповноважені від республік поставлять вранці перед відкриття з'їзду. Тому називати ті підписи рішенням з'їзду не доводиться.

З'їзд рад за участю 2215 делегатів, з яких право вирішального голосу мали 1667 (РСФРР -1727, УСРР — 364, Закавказька СФРР- 91, Білоруська СРР — 23) відбувся 30 грудня 1922 року і пройшов згідно затвердженого днем раніше плану. Щоправда, доповідач Йосиф Сталін свій виступ закінчив закликом негайно ухвалити Декларацію та Договір «із властивою комуністам одностайністю». Невідомо чим був викликаний такий заклик, але шансів реалізувати його не було. Слідом за ним на трибуну піднявся представник УСРР Михайло Фрунзе, який і запропонував ухвалити представлені документи «в основному». Це рішення з'їзд і затвердив.

Договір та Декларацію спочатку планувалося ввести в дію через два-три місяці, але врешті решт формально СРСР як нова держава постав 6 липня 1923 року, коли згідно затвердженої раніше процедури ЦВК СРСР увів у дію Декларацію та Договір про створення СРСР, які були об'єднані в один документ — Конституцію СРСР. Того ж дня було утворено Раду народних комісарів СРСР, формальним керівником якої став Володимир Ленін.