Смерть Генріха V Ланкастера

 Смерть
Генріха V Ланкастера

31 серпня 1422 року у Венсенському замку поблизу Парижа помер 35-річний король Англії і спадкоємець французького трону Генріх V Ланкастер, який за своє коротке життя захопив більшу частину Франції і увійшов в історію як один з великих полководців Столітньої війни.

Заявивши про своє право на французький трон, в 1415 році 29-річний англійський король Генріх V Ланкастер висадився з військами у Франції і провів кампанію, в ході якої розбив французькі війська під Азенкуром. Через два роки він провів другу військову кампанію, в ході якої захопив Нормандію, яка стала плацдармом для подальших ударів вглиб Франції, і до кінця 1419 року вона виявилась поділеною між Генріхом V, королем Франції Карлом VI Божевільним, що контролював південний схід країни, і бургундським герцогом Жаном Безстрашним, котрий хоч і не був відкритим союзником англійців, але у боротьбі з прихильниками брата короля Людовика Орлеанського у 1418 році захопив Париж. Це змусило Карла VI 21 травня 1420 року підписати англо-французький мирний договір, за яким Генріх V став його названим сином і спадкоємцем престолу. Однак угода в Труа не поклала край війні, а прямо декларувала продовження бойових дій за території, зайняті ворожою до англійців і бургундців партією арманьяків, яку очолював позбавлений спадщини син Карла VI дофін Карл Валуа.

Одружившись 2 червня з французькою принцесою Катериною Валуа, Генріх разом з нею відбув до Англії, де отримав звістку, про поразку своїх війську битві при Боже і загибель рідного брата Томаса Ланкастера, 1-го герцога Кларенса. З перемогою дофіна Карла на його бік перейшов герцог Бретонський, який загрожував англійській Нормандії, і колишній прихильник бургіньйонів Жак д'Аркур, барон де Монтгомері, котрий захопив кілька фортець на підконтрольній англійцям і бургундцям території.

Весь квітень-травень 1421 року Генріх V проводив активну підготовку до своєї третьої і останньої військової кампанії у Франції. Залишив вагітну дружину, 10 червня він відплив до Кале на чолі армії чисельністю 4200 чоловік. У Монтре Генріх поповнив її бургундськими підрозділами й відправився до Шартра, взятого в облогу військами дофіна Карла. Звільнивши місто, Генріх захопив сусідній Дре, гарнізон якого здійснював набіги на західні від Парижа території, після чого попрямував до Мо, гарнізон котрого нападав на східні околиці столиці.

Розпочата 6 жовтня облога Мо затягнулась, і місто здалось лише 10 травня наступного року. За цей час англійські війська, чиї позиції постраждали від повені Марни, вразила дизентерія та інші невідомі хвороби. Після одужання Генріх V відправився у замок Буа-дю-Венсен під Парижем, де зустрівся з дружиною і привітав її з народженням сина-спадкоємця. Два дні на початку червня Генріх провів в готелі де Неслі, де переглянув цикл містерій про мучеництво покровителя Англії Святого Георгія, після чого разом з Катериною і її батьками, королем Карлом VI і королевою Ізабеллою Баварською, виїхав в Санліс, де знову захворів, причому настільки серйозно, що 7 липня 1422 року в Парижі відбулися публічні молитви за його здоров'я.

В цей час війська дофіна Карла оточили бургундське місто Косн у верхів'ї Луари (нині — Косн-сюр-Луар). Його капітуляція давала можливість арманьякам через Невір завдати удару по бургундській столиці Діжону. На захист Косна герцог Філіп ІІІ Добрий відправив усі наявні у нього вільні сили, яких виявилось недостатньо, і звернувся до Генріха по допомогу. Той на чолі війська вирушив у Бургундію особисто, однак у Корбеї, що за 80 км від Парижа, був змушений передати командування своєму брату Джону Ланкастеру, 1-му герцогу Бедфорду.

Через хворобу у Корбеї Генріх провів два тижні, звідки, дізнавшись про перемогу під Косном, вирішив повернутись в Париж. 10 серпня він прибув у замок Буа-де-Венсен, де його стан погіршився ще більше, — він став блідим, не вставав з ліжка, перестав їсти.

Генріх зрозумів, що вмирає.

В останні дні його оточували найближчі люди: брат Джон, герцог Бедфорд, дядько Томас, герцог Ексетер, його лейтенант Річард Бошамп, граф Ворвік, його прапороносець сер Льюіс Робсарт і його духівник Томас Неттер, якому король сповідався протягом останніх півтора роки. Всім, хто зібрався біля нього, Генріх сказав: «Закликаю вас продовжити ці війни до тих пір, поки не досягнете миру … До того, як війни були розпочаті, найсвятіші люди видатного розуму запевнили мене в тому, що я повинен і можу почати війни, не боячись за свою душу», після чого попросив вибачення у своєї мачухи Жанни Наваррської за погане поводження з нею, а також у дітей лорда Скроупа за те, що незаконно конфіскував належні їм землі.

На смертному одрі Генріх дав останні вказівки щодо управління своїми володіннями. Лордом-протектором Англії належало стати його брату Гамфрі Ланкастеру, 1-му герцогу Глостеру, але при повному підпорядкуванні герцогу Бедфорду, який мав стати головним опікуном майбутнього короля Генріха VI, іншими опікунами якого призначалися єпископ Бофор, герцог Ексетер і граф Ворвік. Бедфорд, на якого також покладалось управління Нормандією, повинен був запропонувати герцогу Бургундському стати регентом Франції, щоб тісніше позв'язати його з династією Ланкастерів. У разі відмови Філіпа Доброго, регентом належало стати самому Бедфорду, але союз з Бургундією слід було зберегти за будь-яких обставин.

Дізнавшись пізно увечері 30 серпня від лікарів, що жити йому залишилось лічені години, Генріх закликав свого духівника, з яким вони прочитали сім покаянних псалмів і літургію латиною. Закінчивши псалом «Помилуй мене, Господи», Генріх додав: «Господи Милосердний, тобі відомо, що будь на те твоя воля і я б дожив до глибокої старості, моїм наміром і метою після надійного миру в цьому королівстві було б відправитися в Єрусалим і відбудувати його стіни, і вигнати з нього єретиків, твоїх супротивників (турків — Д.К.)». Він отримав святе причастя і був помазаний. Наприкінці ритуалу залізна самовпевненість зрадила йому і на мить Генріх злякався за свою душу й несподівано вигукнув, немов у відповідь якомусь злому духові: «Ти брешеш, ти брешеш, моя доля бути з Господом Ісусом Христом!».

Десь опівночі 31 серпня 1422 року, коли відпущені лікарями години минули, серце Генріха V Ланкастера перестало битися. Його останніми словами були: «В твої руки, Господи, в самий останній момент віддаю себе».

По смерті Генріха його нутрощі були поховані в церкві Сен-Мор-де-Фосс в Венсені, а розрізане на частини тіло виварили у вині, після чого забальзамовану в спеціях плоть і кістки помістили в свинцеву труну. У вересні траурна колісниця, запряжена четвіркою чорних бойових коней, почала шлях до Англії. Поруч з нею йшли плакальниці в білому з палаючими факелами в руках, позаду них — одягнена у все чорне прислуга Генріха, за ними верхи конями їхали герцог Бедфорд і полонений король шотландців Яків; частину шляху разом з процесією проїхав герцог Бургундський. За ними слідував загін з п'яти сотень озброєних воїнів на чорних конях з чорні піками, зверненими до землі на знак трауру. Позаду всіх слідувала королева Катерина в білому траурному вбранні.

«Поверх його мертвої плоті вони поставили фігуру, зроблену з варених шкур або шкіри, яка символізувала його самого в образі живої людини, на голову фігури була надіта діадема із золота, прикрашена дорогоцінними каміннями, в правій руці вона стискала королівський скіпетр , в лівій — кулю із золота. Зібрана таким чином фігура лежала на колісниці обличчям, зверненим до неба» — «Англійська хроніка» Жана Вавріна

Шлях траурного кортежу проходив через Сен-Дені (місце поховання королів Франції, де зображення Генріха V було виставлено для прощання), Руан, Абвіль, Монтрейль, Булонь, Кале, Дувр, Кентербері, Рочестер і Дартфорд й 5 листопада він прибув до Лондона, де в Блекхіті був зустрінутий мером, міськими старшинами і представниками гільдій, звідки попрямував у собор Святого Павла. Біля кожного будинку, повз який проходила траурна процесія, стояла людина із запаленим факелом. На два дні останки короля були виставлені для прощання, після чого їх перенесли у Вестмінстерське Абатство, де поховали з пишністю, незвичайною навіть для Середньовіччя. Будівництво заупокійної каплиці Генріха і гробниці в ній тривало до 1440 року. Поверх гробниці була встановлена срібна з позолотою фігура короля, руки і голова якої були відлиті з чистого срібла. Над усім цим повісили бойовий шолом, меч і сідло Генріха V. Бургундський хроніст Ангерран де Монстреле згадував, що і в 1440-х роках «…його могилі так поклоняються і віддають такі почесті, немов він був святим на небесах».

Сідло, щит, меч і шолом Генріха V, з якими він бився при Азенкурі і які використовували під час церемонії його похорон у Вестмінстерському абатстві в Лондоні 7 листопада 1422 року

Зі смертю Генріха V Ланкастера, а через шість тижнів — його тестя Карла VI, було порушено порядок престолонаслідування, закріплений договором в Труа. Скориставшись тим, що Франція опинилася без правителя, на наступний день по смерті батька, 22 жовтня 1422 року, його син дофін Карл в Пуатьє оголосив себе королем і в 1429 році коронувався в Реймсі як Карл VII. Через два роки по цьому у Парижі на французький престол під іменем Генріх II коронувався і 10-річний Генріх VI Ланкастер. Війна між двома королями Франції тривала до 1453 року й закінчилась поразкою Англії, яка на континенті втратила всі володіння, окрім Кале у Пікардії.