Сходження на престол Миколи II

 Сходження на
престол Миколи II

Через півтори години по смерті царя Олександра III 1 листопада 1894 року у церкві Лівадійського палацу присягу як новий самодержець Росії приніс його 26-річний син Микола II. Наступного дня тут же відбулась панихида за померлим, після якої у православ'я перейшла наречена Миколи Олександровича, і за тиждень у Петербурзі вона вийшла заміж за 14-го й останнього російського імператора.

Спадкоємцем російського престолу 13-річний царевич Микола став 13 березня 1881 року, коли у Петербурзі в результаті замаху загинув його дід Олександр II. Царевбивство, вчиненене членами організації «Народна воля», внесло велике сум'яття в правлячу еліту і до присяги новому імператору Олександру III і його старшому синові вперше в історії Росії були приведені «селяни нарівні з усіма вірними Нашими підданими». Маніфестом від 26 березня на випадок смерті імператора до повноліття Миколи Олександровича (і в разі його смерті також) «Правителем Держави» був призначений великий князь Володимир Олександрович.

Консерватор за переконаннями, Олександр III доклав чимало зусиль для згортання ліберальних реформ свого попередника у різних галузях суспільного життя, відмовився від практики таємних угод з іноземними державами й, дотримуючись політики невтручання, за час свого 13-літнього правління не брав участь у жодній війні, за що відомий в історії як «Миротворець».

Уникнувши у 1887 році, в роковини загибелі його батька, замаху, організованого «Терористичною фракцією» партії «Народна воля», наступного року Олександр III попав у катастрофу, коли під Харковом 10 вагонів імператорського поїзда зійшли з рейок. Незважаючи на численні жертви, царська родина, й Микола Олександрович в тому числі, залишилась неушкодженою, але удар, отриманий при падінні, спровокував прогресуючу хворобу нирок Олександра III, гостре запалення яких стало причиною смерті 49-літнього імператора о 14-15 1 листопада (20 жовтня за ст. ст.) 1894 року. Вже через півтори години у Хрестовоздвиженській церкві Лівадійського палацу його 26-літній син Микола приніс присягу як новий самодержець Російський, цар Польський і великий князь Фінляндський. Наступного дня тут же відбулась панихида за померлим, після якої наречена 14-го російського імператора, з яким вона заручилась півроку перед тим, 22-річна Вікторія Аліса Гелена Луїза Беатріса Гессен-Дармштадтська перейшла з лютеранства у православ'я й отримала нове ім'я Олександра Феодорівна.

Офіційне фото царевича Миколи Олександровича і принцеси Гессен-Дармштадтської з нагоди їх заручин, квітень 1894 року © Едуард Уленгут. Як нащадки німецьких династій, один одному вони доводились далекими родичами: по лінії батька Олександра Феодорівна була Миколі і чотириюрідною тіткою (через прусського короля Фрідріха Вільгельма II) і триюрідною сестрою (через Вільгельміну Баденську), а по лінії матері — триюрідною сестрою через британську королеву Вікторію

Поховали Олександра III 19 листопада в Санкт-Петербурзі і вже за тиждень, 26 листопада, у день народження імператриці-вдови Марії Феодорівни (що дозволило відступити від трауру), Олександра Феодорівна обвінчалась з Миколою II у Великій церкві Зимового палацу. Як писав уже значно пізніше двоюрідний дядько молодого імператора великий князь Олександр Михайлович, «...їх медовий місяць протікав в атмосфері панахид і траурних візитів. Навіть з метою навмисної драматизації не можна було б придумати більш вдалого прологу для історичної трагедії останнього російського царя».

У своєму першому публічному виступі, що відбувся у Зимовому палаці 29 січня 1895 року перед депутаціями дворянств, земств і міст, які прибули «для вираження їх величності вірнопідданських почуттів і принесення привітання з одруженням», Микола II запевнив, що буде «охороняти самодержавство твердо і неухильно, як охороняв його мій незабутній, покійний батько» й назвав безглуздими бажання деяких представників земств, «про які до нього доходять чутки», брати участь в управлінні країною. Ця промова розвіяла сподівання частини російського суспільства на давно очікувані конституційні реформи. Роздратування царем ще більше посилилось наступного року, коли під час урочистостей з нагоди коронації Миколи II і його дружини 26 травня 1896 року на Ходинському полі в Москві через погану організацію заходу у тисняві загинуло 1379 чоловік і кілька тисяч було травмовано.

Заручившись підтримкою Франції, Австрії та Німеччини, у 1898 році Микола II перейшов до реалізації своєї «великої азійської програми». Її втілення у Кореї і Маньчжурії привело до конфлікту з Японією і, зрештою, — до війни. Попри те, що далекосхідний напрямок був оголошений імператором пріоритетним у його зовнішній політиці, Росія виявилась не готовою до такого розвитку подій. Воєнні поразки, сприйняті суспільством як ганебні і свідчення архаїчності державного устрою Росії, що саме переживала тривалу економічну кризу, спричинили соціальні і політичні заворушення, які після розстрілу 22 (9) січня 1905 року мирної робітничої демонстрації у Санкт-Петербурзі переросли у Першу російську революції. Втрачаючи важелі управління країною, 19 (6) серпня Микола II був змушений оголосити про скликання дорадчої Державної думи (парламенту), а 30 (17) жовтня «дарував населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканості особистості, свободи совісті, слова, зібрань і союзів».

Закладені «Маніфестом 17 жовтня» підвалини нового політичного устрою призвели до появи в країні легальних політичних партій широкого спектру, які через 10 років, коли Росію, занурену у Світову війну, охопила глибока економічна і суспільна криза, взяли діяльну участь у Другій революції. Змушений підкоритись вимозі Тимчасового комітету Державної думи і вищому генералітету, 15 березня 1917 року у Пскові імператор Микола II від свого імені та імені свого малолітнього сина Олексія зрікся престолу на користь великого князя Михайла Олександровича, чия відмова прийняти владу привела до ліквідації в Росії самодержавства.

Доля монаршої родини Романових вирішилась наступного року: більшовики, що захопили владу в Російській республіці, 13 червня 1918 року у Пермі розстріляли великого князя Михайла Олександровича, а через місяць в Єкатеринбурзі — Миколу II разом з дружиною та їхніми п'ятьма дітьми.