Століття тому найвідомішою українкою стала стрілець-доброволець УСС Олена СТЕПАНІВ.
Перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера, четар Української Галицької Армії. Не тільки служба у війську, за яку її відзначили нагородою за мужність та офіцерським званням, але й російський полон, привернув увагу європейської преси до України та її боротьби.
Олена СТЕПАНІВ «Степанівна» народилася 7 грудня 1892 р. в с. Вишнівчик біля Перемишлян в сім'ї священника УГКЦ. Навчалась у Львівській семінарії Українського педагогічного товариства, член «Пласту»(1910), Вступила до Львівського університету на філософський факультет (1912). Очолювала першу жіночу чоту спортивно-патріотичного товариства «Сокіл». Познайомилася з Романом Дашкевичем (майбутній полковник армії УНР), планували весілля, але розпочалася Перша світова війна. Роман пішов на фронт, а Олена до Комітету об'єднаних стрілецьких товариств (м. Львів), виїхала на фронт як командир жіночої чети Українських Січових Стрільців в австрійській армії (1914). Брала участьу боях з російскими загарбниками, у битві під Комарниками. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (1915), стала хорунжим. Під час бою під Лисовичами потрапила до російського полону. Військовополонена в Ташкенті (1915-17). Повернулася до Галичини, четар Української Галицької Армії в польсько-українській війні (1918-19). Працювала референтом преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР та пресовий референт Міністерства закордонних справ УНР у Кам'янці-Подільському. З дипломатичною делегацією відбула до Відня, вийшла заміж за Романа Дашкевича (1920). Навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію (1921). Викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті (1922). Співпрацювала з «Пластом» і УВО. Під час Другої світової війни залишилась в окупованому Львові. Доцент Львівського університету (1945). Науковий співробітник Природничого музею АН УРСР у Києві (1948). Авторка близько 75 наукових праць. Використавши її славне ім'я, москалі перекидали її з львівського університету до київського, аж поки органи МГБ сфабрикували на Олену Степанів «Дєло» за статею 54 – 1 «а» - «ізмєна Родінє». Конфіскували будинок, на прекрасному роялі Дашкевичів чекісти награвали «Мурку», меблі вивезли, а столове срібло розікрали. Після допитів і катуавнь відправлена на торфовиська у Мордовію (1949). Навіть у тюрмах дбала за здоров’я заставляла політично увязнених співкамерниць робити зарядку, підбадьорювала. На знак вдячності жінки, зробивши голку з риб’ячої кістки вишивали сорочку для її сина. Після в’язниці відправлена у мордовські табори. Там вона хворіє на дистрофію, їй дають інвалідну категорію (1956). Повертається до Львава і опиняється на вулиці без власного помешкання. Наймає будиночок на вул Козацькій, 11. Але у 1963 нагадує про себе її тяжка хвороба, 11 липня Олени Степанів не стало. Вічна пам'ять.
“Величаєте мене героїнею і тому ніяко мені. Не сповнила я досі нічого геройського. Я сповняю лише обов’язок свій... Я з любові до України взяла кріс та пішла у поле фізичною силою бити ворога. От і все.”
Коментарі
Дописати коментар