Вікентій Хвойка – відкривач Трипільської, Зарубинецької, Черняхівської культур

 

Сьогодні, 21 лютого день народження видатного українського археолога чеського походження Вікентія В’ячеславовича Хвойки. Вікентій Хвойка – відкривач Трипільської, Зарубинецької, Черняхівської культур, дослідник пізньопалеолітичної Кирилівської стоянки в Києві та пам’яток давньоруської доби – ім’я цього вченого знайоме кожному українцеві ще зі шкільних підручників.

Народився Вікентій Хвойка

(1850, с.Семин, Чехія - 1914) - український археолог чеського походження. Відкрив пам'ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (4–3 тис. до н. е.).

 Вікентій (інші варіанти імені – Чеслав, Вікенс, Честослав) з’явився на світ у 1850 році в Австрійській імперії, в селі Семин (нині Пардубицький край Чехії) у давній дворянській родині. Закінчив народну школу та комерційне училище, після чого оселився в Празі. Тут він захопився історією та старожитностями, часто спілкувався з антикварами.

 

 

 

1876 року в пошуках кращої долі Вікентій переїхав до Російської імперії та замешкав у Києві. Від 1898-го й до кінця життя він мешкав у будинку на Подолі, на вулиці Ігорівській, 9/1 (ріг Братської), на честь цього там встановили меморіальну дошку.

У новій для себе країні Хвойка спершу намагався реалізуватися як агроном і педагог. Він викладав малювання, німецьку мову (як емігрант із Австро-Угорщини володів нею на високому рівні), вирощував хміль і чеське просо-росичку. Із успіхом брав участь у багатьох сільськогосподарських виставках, де здобував медалі й дипломи (Париж, Харків, Ромни).

 Але справжнім покликанням Вікентія В’ячеславовича залишалась історія. Тільки вона приносила йому справжнє задоволення. І потроху саме історичним та археологічним дослідженням він став приділяти дедалі більше часу. Вступив до Київського товариства старожитностей і мистецтв, а згодом став кустосом (опікуном зібрання) археологічного відділу новозаснованого Київського міського музею. Познайомився та заприятелював із відомими українськими істориками того часу – Володимиром Антоновичем і Хведіром Вовком. Водночас варто зазначити, що на відміну від них він не мав спеціалізованої історичної освіти, тобто фактично був дослідником-аматором.

  Спонсорами дослідницьких робіт Вікентія Хвойки стали відомі українські підприємці, меценати й колекціонери старожитностей Микола Терещенко та Богдан Ханенко. Першим визначним археологічним відкриттям Хвойки стала Кирилівська стоянка в Києві (назву отримала від того, що була виявлена на території садиб № 59-61 на вулиці Кирилівській). Розкопки тут тривали сім років – із 1893 до 1900-го. На глибині від 20 до 22 метрів було знайдено велику колекцію кам’яних знарядь праці, сліди вогнищ, кістки 67 мамонтів, а також левів, носорогів, печерних ведмедів. Особливо цінною знахідкою стали зразки первісного мистецтва – ікла мамонта, оздоблені орнаментом. Вчені датують Кирилівську стоянку періодом 17-25 тисяч років до нашої ери.

Але Кирилівською стоянкою не обмежився внесок Хвойки у дослідження доби палеоліту. Він також відкрив стоянки на схилах Батиєвої гори та в долині річки Либідь у Києві, в Іскоростені та в селі Селище поблизу Канева.

 

 

Водночас, археолог цікавився і пізнішими епохами. Ще під час розкопок на Кирилівській вулиці було виявлено залишки землеробського поселення. 1897 року схожі поселення Хвойка почав досліджувати в околицях села Трипілля (нині Обухівського району Київської області). Ці та подальші відкриття призвели до формування поняття “Трипільська культура”. Пам’ятки цієї культури доби енеоліту (мідно-кам’яного віку) поширені на теренах Правобережної України, Поділля, частково Східної Галичині й Південної Волині, а також на території сучасних Молдови та Румунії, де їх називають культурою Кукутені (саме біля цього румунського села 1884 року проводив розкопки етнограф Теодор Бурада). 

 

Походження трипільців донині залишається предметом дискусій, але більшість сучасних науковців вважають їх вихідцями з Балкано-Дунайського або Анатолійського регіонів.

До ранньослов’янських наука зараховує дві інші культури, які досліджував Хвойка – Зарубинецьку та Черняхівську. Вони належать до ранньої і середньої залізної доби. Вікентій Хвойка не лише відкрив ці культури, але й зумів прослідкувати перехід від скитської епохи до зарубинецького періоду та від черняхівської доби до наступної епохи.

Багато часу Хвойка приділив археологічним розкопкам давньоруського Києва й навколишніх міст і сіл – зокрема, Вишгорода, Білогородки, Витачева, Безрадичів, Райгорода. На Старокиївській горі поблизу Десятинної церкви вдалося виявити залишки язичницького капища, князівських палаців, жител, ремісничих майстерень, де оброблювали камінь, кістки, скло й метали. Результати своїх досліджень Хвойка оприлюднював у статтях, монографіях, а також виступах на археологічних з’їздах.

 

1911 року вчений вирушив до Константинополя (Стамбула), звідки планував перебратися на Балканський півострів, щоб узяти участь у спільних розкопках із болгарськими й сербськими археологами. Але цей задум не здійснився через ускладнення політичної обстановки, а потім і початок Першої Балканської війни.

Вікентій Хвойка повернувся до Києва та продовжував розкопки у Білогородці (літописне місто Білгород), де виявив залишки оборонних споруд і двох храмів XII століття. До останніх днів працював у Київському міському музеї в досить тяжких умовах – жартував, що “висушив будинок музею власними легенями”. Можливо, через це він і дістав хворобу, яка звела його в могилу.

Вікентія В’ячеславовича не стало 2 листопада 1914 року. Поховали його на польській частині Байкового цвинтаря. Донині він є одним із найбільш відомих та шанованих археологів в історії України.