Уніформа солеварів

 

 Галичина в мундирі. Уніформа солеварів

Еразм Баронч (1859-1928) – гірничий інженер, керівник солеварні у Вєлічці. На портреті Яцека Мальчевського 1907 року зображений у мундирі солеварів.

Поклади кам’яної солі та соляної ропи відомі в Галичині здавна. Свого апогею експлуатація цих родовищ досягла за часів Австро-Угорщини. У другій половині XIX ст. основними виробниками солі були солеварні в Болехові, Бохні, Вєлічці, Делятині, Долині, Дрогобичі, Косові, Лацку, Ланчині та Стебнику.

Загальне керівництво видобуванням і виробництвом солі тоді здійснювало Управління солеварень Крайової фінансової дирекції у Львові, підпорядкованої Міністерству фінансів[1]. На місцях діяли соляні правління й уряди продажу солі.

Сурдут, ґудзики та петлиця солеварів за приписами 1890 року

Вихід у світ змістовної книги 2022 року про Дрогобицьку солеварню залишив поза увагою питання мундиру її працівників. Автори згадали лише, що «офіційна уніформа для працівників та урядовців соляного заводу в Дрогобичі була введена ще в 1885 р. На ній було передбачено нашивання шевронів із гербом солеварні».

Парадний головний убір солеварів

Насправді окремий мундир для працівників цісарсько-королівських державних солеварень запроваджено Розпорядженням міністерства фінансів від 23 липня 1890 року. За основу взято вже існуючі зразки мундирів для гірничих навчальних закладів. Спеціальний одяг з давніх-давен був потрібен солеварам з огляду на несприятливі умови праці. Особливого розвитку він досяг в Німеччині.

Гірничий палаш

На підставі цісарського доручення від 3 червня 1890 року й 10-го параграфа попереднього Розпорядження цілого міністерства від 20 жовтня 1889 року, який стосувався мундиру цивільних чиновників, скасовано всі колишні приписи та запропоновано новий мундир. Лише гірничим чиновникам Міністерства фінансів та фінансової дирекції у Львові залишили право вибору між новим одностроєм чи загальним чиновницьким мундиром, який використовували до того часу.

Шинель солеварів

Як і зазвичай, уніформа поділялась на службову й парадну.

Отож, новий парадний однострій працівників солеварень включав:

1. гірничий сурдут (Bergrock) з чорного сукна, що застібався на 9 ґудзиків, з оксамитовим світло-зеленими коміром-стійкою висотою 4 см і вилогами шириною 7 см на рукавах. На плечах від коміра бо плечових валиків паски з чорного оксамиту закладені один за один. На верхній частині рукавів два легко ватовані пуфи складені з вертикальних фалд. Вони відділені золотисто-чорними мотузками. Урядники V – VIII рангових класів мали на рукавах і комірі золоті галуни (V клас – на комірі шириною 33 мм і на вилогах 53 мм; VI – VIII рангові класи – на комірі й вилогах по 33 мм). Знаками розрізнення виступали срібні розетки на передньому краї коміра: V, VIII, XI – 1 розетка, VII, X – 2 розетки, VI, IX – 3 розетки.

Гірничий кітель

2. парадні штани (Galabeinkleider) з чорного сукна без облямівки з золотими галунами (одним для VI – VIII рангових класів шириною 26 мм і двома розділеними світло-зеленою 3 мм смужкою для V рангового класу).
3. гірниче шако (Berghut) з чорного фетру чи сукна висотою 14 см, яке прикрашав плюмаж з чорного півнячого й страусового пір’я (Federbusch). Нижче якого розміщена розета з вигаптуваним цісарським орлом. Посередині головного убору під цісарською короною кріпилась срібна гірнича емблема – молоток і кайло обв’язані стрічкою. Під емблемою додано позолочені дубові і лаврові гілки. Для розрізнення рангових класів використано золоті галуни такого ж візерунку, як на сурдуті й штанях.

Головні убори до службової уніформи

4. гірничий палаш (Bergschewrt) нового зразка мав на руків’ї візерунок цісарського орла й емблему гірників молоток і кайло. Його носили на портупеї під сурдутом.
5. краватка з чорної шовкової тканини, з мотузковою облямівкою.
6. рукавички з білої шкіри
7. плащ (Uniformmantel) для холодної пори, негоди чи подорожей, який застібався на два ряди золочених ґудзиків, мав комір з чорного оксамиту. Довжина сягала 16 см вище кісточок.

Невідомий чиновник VIII рангового класу в службовому мундирі. Важко визначити хто він – гірник чи солевар. Фотосалон З. Фрая в Стрию. З колекції автора.

Службова повсякденна форма включала:

1. гірничий кітель (Bergkittel) з чорного сукна прилягаючий до грудей і ззаду з фалдами, що застібався на 9 золотих ґудзиків. Комір-стійка висотою 35 мм і вилоги на рукавах шириною 60 мм. Від коміра на плечі спадала чорна пелерина. На кожному рукаві між плечем і ліктем пришиті чорні оксамитові смужки довжиною 12 см і шириною 35 мм внизу обшиті позументною тасьмою з торочками (френзлями). Посередині, в гербовому щиті, поміщена гірнича емблема. На вилогах рукавів чорні оксамитові паски з 5-ма ґудзиками. Такі ж ґудзики нашиті на кляпи з обох боків грудей. На комірі обшивка з світло-зеленого оксамиту. Чиновники, починаючи з VIII рангового класу, носили галун довжиною 8 см і шириною 33 мм. Урядники V рангового класу мали одну срібну гаптовану чи металеву  розетку діаметром 2,5 см; VIII і XI – одну, VII і X­ – дві, VI і  IX – три розетки діаметром 1,7 см.

Гірник чи солевар з родиною

2. штани з сірого сукна з кишенями
3. службова шапка з чорного сукна як для цивільних чиновників. Замість регламентного кепі приписом дозволено використовувати загальновживаний головний убір – «шапку шахтаря» з чорного фетру, яка містила вигаптувану гірничу емблему і кокарду.
4. Камізелька особливого крою з чорного сукна застібалась на сім ґудзиків.
5. гірничий палаш, який необхідно носити при виконанні службових обов’язків.
6. краватка до мундиру чорна шовкова або атласна шириною 2 чи 3 см.

З мундиром передбачено використання білої білизни.

Мабуть найвідоміше фото працівників Дрогобицької солеварні. За інформацією Назарія Юрчишина збереглися кілька його примірників: у музеї «Дрогобичина» (ДКМ Ф-3905), в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі», в експозиції Національного музею історії України.
Відомий нам примірник з приватної збірки Василя Піряника зроблений у фотосалоні Вільгельма Русса в Дрогобичі і датований 1902 роком.
Перед нами колективний портрет 60-ти осіб. У другому ряді сидить керівний склад солеварні. З них двоє одягнуті в мундири цивільних чиновників, ще двоє в цивільному одязі – один з них, ймовірно, лікар. Враховуючи відомості шематизмів, на фото бачимо начальника старшого уряду Вацлава Пшетоцького, завід¬увача виробництва Збіґнєва Зловодського, або Олександра Фолусевича касира – Кароля Банко, контролера-асистента каси Константина Мішкєвіча, гірничого урядника Зиґмунда Вольського, гірничого практиканта Адама Павліковського, лікаря – д-ра медицини Зенона Пельчара, а також інших 46 робітників і 5 службовців.

В жалобі першого ступеня слід було носити, окрім пов’язки шириною 8 см на лівому плечі, ще стрічки на гірничій емблемі головного убору та на руків’ї палаша.

Студент Гірничої академії в Леобен.

Схожий мундир було запроваджено Розпорядженням Міністерства сільського господарства спільно з Міністерством внутрішніх справ від 14 червня 1890 року  для гірників. Тому розпізнати професійну приналежність чиновників на чорно-білих фотографіях можливо лише за додатковими атрибутами. Зокрема, вилоги й комір у гірників були темно-коричневими. Також для них передбачено так званий «натильник» – шматок шкіри у формі короткого фартуха необхідний при роботі в копальнях для захисту одягу й тіла. При мундирі він вже був швидше декоративним компонентом, як і гірничий посох.