Серед українських композиторів вагоме місце займає Денис Січинський - автор музики до пісні-маршу «Не пора», одного з найпопулярніших українських гімнів початку XX століття на слова Івана Франка , він був першим в Галичині, хто відважився вибрати музику своєю спеціальністю, але через важкі життєві обставини не зміг завершити свою освіту.
Денис Січинський народився народився 2 жовтня 1865 р. в селі Клювинцях Гусятинського (колишнього Копичинецького) району Тернопільської області. Його батько, Володимир, за професією вчитель, працював тоді як управитель місцевого панського маєтку.
Сім’я часто переїжджала в пошуках роботи. Основи музичних знань хлопчик отримав у Тернопільській класичній гімназії. Як учасник нелегального гімназійного гуртка «Учнівська громада», він студіював українську літературу, історію, а також співав у хорі, вивчав основи музичної грамоти та гри на фортепіано. У цей час Січинський познайомився з майбутньою всесвітньовідомою співачкою Соломією Крушельницькою, яка на своїх концертах неодноразово виконувала твори композитора.
Закінчивши гімназію, він переїхав до Коломиї. Але вже через рік, зібравши трохи грошей, вступив до Львівського університету на юридичний факультет. Однак невдовзі його вибір остаточно зупиняється на музиці.
Після закінчення навчання у Львівській консерваторії 1892 році Січинський брав активну участь у заснуванні музичного товариства львівського «Бояна». Цього ж року була написана кантата «Дніпро реве». За неї на конкурсі «Львівського Бояна» журі присудило Січинському першу премію.
Згодом композитор долучився до створення та діяльності мистецьких об’єднань в інших містах. Не маючи постійної роботи, композитор часто змінює місце проживання, шукаючи твердого заробітку – із Львова він переїздить до Перемишля, потім до Стрия, а 1899 року — до Станіслава, де він і жив з невеликими перервами до самої смерті.
В Станіславові Січинський підняв художній рівень місцевого хорового товариства «Боян» на нову висоту, став організатором на Прикарпатті численних хорових колективів, сприяв заснуванню музичної бібліотеки та видавництва «Станіславівського Бояну», організував першу в Галичині українську дитячу музичну школу (розпочала свою діяльність 15 лютого 1902 року). Саме з неї починаються витоки Івано-Франківського музичного училища, що сьогодні носить почесне ім’я композитора. Випускники музичної школи мали змогу продовжувати освіту у вищих навчальних закладах, іншим видавали свідоцтва, давали право викладацької діяльності в загальноосвітніх та музичних навчальних закладах нижчого рівня.
Останні роки життя Дениса Січинського особливо трагічні – він мріяв про створення сім’ї та одружитися не міг хоч би тому, що він, у розумінні сучасників, не був ніякою «партією». То ж свою тугу за родинними життям заспокоював він у товаристві рідні свого брата о. Емануїла Січинського, пароха Радча, коло Станиславова. Туди він їздив часто і там сам один у кімнаті при свічці писав не раз цілу ніч свої музичні твори».
Помер Денис Січинський 26 травня 1909 року. Похований у меморіальному сквері Івано-Франківська.
Твори Д. Січинського: опера «Роксоляна» (1908); кантати «Дніпро реве» (1892), «Лічу в неволі» (1902, слова Т. Шевченка), «Дума про Нечая» (для голосу з фортепіано); хори та солоспіви на слова Т. Шевченка, І. Франка та ін.; духовні твори; збірка обробок народних пісень; пісні для дітей; фортепіанні мініатюри.
В історії української культури Денис Січинський (1865–1909) займає особливе місце, адже він першим серед галичан вибрав музику своєю професією. Якщо більшість попередників та сучасників композитора, зокрема Михайло Вербицький, Іван Лаврівський, Сидір Воробкевич, Анатоль Вахнянин були священиками, які поєднували душпастирські обов’язки із музично-громадською діяльністю, то Січинський повністю присвятив себе мистецтву.
Ім’я та творчість митця відомі закордоном, перш за все, в українській діаспорі. Його музика звучала в концертах на теренах Галичини, починаючи з кінця 1880-х років, згодом її виконували за кордоном, і всюди вона користувалась великою симпатією у виконавців та слухачів завдяки своїй мелодійності, щирості, теплоті почуттів, здатності промовляти від серця до серця. Музика Січинського звучала у США та Канаді впродовж усього ХХ століття – на Шевченківських імпрезах, вечорах до Листопадового зриву чи інших святкуваннях, в сольних концертах вокалістів.
Пісня-марш «Не пора»
Коментарі
Дописати коментар