БАЗАРСЬКА ТРАГЕДІЯ

 

БАЗАРСЬКА ТРАГЕДІЯ

Цього дня, у ніч на 17 листопада 1921 році, в ході Другого Зимового походу, Волинська група армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника зазнала нищівної поразки від більшовиків у бою під с. Малі Міньки. Група була оточена більшовицькою кавалерією Григорія Котовського в районі Базару (тепер Житомирська область). обтяжений пораненими загін переправився через річку біля села Малі Миньки. Тоді випав сніг, а річка не замерзла. Усі змокли й затрималися в селі до полудня. Щойно валка підвід вирушила за село, як налетіла кіннота Котовського. Загинуло близько 250 повстанців. Лише близько сотні змогли прорватися до лісу й пробитися за кордон. 443 вояки потрапили в полон. 84 старшин і козаків конвоювали до Києва, де згодом розстріляли. А 359 вояків на світанку 21 листопада вивели за село і розстріляли за постановою «п’ятірки». Перед розстрілом Котовський пропонував перейти на бік червоних, але полонені відмовилися. Вістовий Степан Щербак за всіх сказав, що України вони не зрадять. Розповідають, що померли, співаючи гімн “Ще не вмерла Україна”.

Привітати Котовського з перемогою прибув Фрунзе. За його поданням Котовський був нагороджений третім орденом Червоного Прапора.

А могили зрівняли з землею.

1941 року, за німецької окупації, українські націоналісти під керівництвом Олега Кандиби, відомого в літературі як Олег Ольжич, організували багатолюдне відзначення 20-ї річниці базарської трагедії. Після того окупанти арештували 721 учасника, сотні їх було розстріляно в Житомирі.

Пам’ять про подію 1921 року не стерли десятиліття замовчувань. 1991 року на могилі в Базарі було встановлено хрести й таблицю зі списком усіх 359 розстріляних. 2000 року за сприяння української діаспори тут встановлено пам’ятник.