МИКОЛА ЛИСЕНКО

 

6 ЛИСТОПАДА 1912 РОКУ ЗАКІНЧИВ СВІЙ ЗЕМНИЙ ШЛЯХ МИКОЛА ЛИСЕНКО.

Видатний піаніст, хоровий диригент, композитор народився 20 березня 1842 року в с. Гриньки (Полтавська область). Микола Віталійович походив зі старовинного козацького старшинського роду. Дістав блискучу освіту. Закінчив Київський університет — природознавчий факультет. Захистив кандидатську дисертацію з біології (про розмноження нитчастих водоростей). Йому пророкували блискучу кар’єру вченого, пропонували залишитися викладати, але Лисенко обрав собі інший шлях, пов’язавши своє життя з музикою.

Після навчання в Лейпцизькій консерваторії (клас фортепіано) його називали піаністом-віртуозом. Вчився у Римського- Корсакова в Петербурзькій консерваторії. Він — організатор хорів, які пропагують українську музику.

Один із перших інтерпретував «Кобзаря» Шевченка, робив обробки народних пісень, автор 10 опер, вокальних творів, сонат, рапсодій, сюїт, полонезів, ноктюрнів, фундатор музично-драматичної школи. Володів неабияким літературним талантом. Написав фольклорні праці — «Дума про Хмельницького і Барабаша», «Про торбан і музику пісень Відорта», «Народні музичні інструменти на Україні». Ще під час навчання в університеті Лисенко долучився до діяльності «Київської громади», брав участь у підготовці «Словаря української мови» Бориса Грінченка, диригував студентським хором, був одним з організаторів недільних шкіл для робітників.

І це далеко не повний перелік інтересів і праць М. Лисенка.

Його епохальна опера «Тарас Бульба» справедливо вважається вершиною української класичної музики.

Микола Лисенко довго виношував ідею створення народної опери. Намір зміцнів, коли композитор, разом з археологічною експедицією, побував на місці колишньої Запорозької Січі. Після тієї поїздки вирішив написати оперу на матеріалі знаменитої повісті Гоголя. Його захоплювала незламна сила волі, мужність, відвага Бульби та його палка любов до батьківщини. З 1880 по 1890 рр. разом із Михайлом Старицьким (автором лібрето) він працював над оперою. Петро Чайковський пропонував допомогу в постановці «Тараса Бульби» в Петербурзі, але композитор не погодився, вважаючи, що опера про національного героя спочатку повинна бути показана в Україні. На жаль, ні Лисенку, ні Старицькому не довелося за життя побачити свого «Тараса Бульбу» на сцені. Тільки в 1924 році в Харкові вперше поставили оперу.

Композитор помер від інфаркту. Микола Віталійович збирався на заняття до своєї школи. Відчув себе погано. Повернувся, приліг на ліжко, і через 20 хвилин його не стало...

Коли ховали композитора, з ним прийшли попрощатися тисячі людей, які прибули з усіх регіонів України. За спогадами Олександра Антоновича Кошиця, Лисенка відспівували у Володимирському соборі, тільки хор, який ішов попереду траурної процесії, складався з 1200 чоловік. Коли вони співали, то було чути в центрі Києва. Труну до Байкового кладовища пронесли на руках.

У Меморіальному музеї М. Лисенка експонується унікальний експонат — «червона китайка», якою було покрито труну композитора. У багатьох статтях тих сумних днів Миколу Віталійовича називали «гетьманом української музики», «інтимною силою українського руху, його вогнем і живим зв’язком». «Червона китайка» — не прапор революції, як розповідали нам у радянські часи, а старовинний звичай, коли проводжають в останню дорогу представника козацького роду. Адже предок композитора — Іван Якович Лисенко був полковником Чернігівським, Переяславським і «наказним гетьманом України» 1674 року.