9-го лютого 1918 року в Києві більшовицькими зайдами з банди Муравйова були розстріляні українські генерали Яків Гандзюк та Яків Сафонов.
9-го лютого 1918 року в Києві більшовицькими зайдами з банди Муравйова були розстріляні українські генерали Яків Гандзюк та Яків Сафонов.
9-го лютого авто командувача 1-го Українського армійського корпусу Якова Гандзюка виїхало з міста Біла Церква, де розташовувався штаб корпусу, до Києва для отримання роз'яснення оперативної ситуації від членів Генерального Секретаріату УНР, які днем раніше покинули столицю. Разом із генералом Гандзюком були начальник штабу корпусу, генерал Яків Сафонов та керівник оперативного відділу полковник Олександр Гаєвський. На під'їзді до столиці загін червоних балтійських моряків оточив машину та взяв у полон пасажирів.
За спогадами полковника Олександра Гаєвського, на особисту пропозицію Михайла Муравйова перейти на службу до більшовиків мужній генерал Яків Гандзюк з відразою відповів окупанту:
«Ви помилилися, бо ми українці! І нам зрозумілі причини, що змусили вас воювати з нами!..»
Після цього українських офіцерів доставили до будівлі Олексіївського інженерного училища, де їх розстріляли. Генерала Гандзюка по-звірячому добивали: на його тілі пізніше нарахували 12 ран, завданих багнетом.
Зумівши врятуватись та будучи пораненим, полковник Олександр Гаєвський згодом у своїх спогадах опише ту подію так:
«…генерал Гандзюк звернувся до своїх товаришів:
«Благати про пощаду цих мерзотників принизливо для нас. Єдине, що можу побажати нам, – це померти героями!».
Генерал попрощався з кожним, розцілувався:
«Як командувач українського корпусу, виходжу на розстріл першим!».
Муравйовці повели полонених на схил до конов'язу поблизу стін училища. Помітивши, що генерал Сафонов, багатодітний батько, занепав духом, Яків Григорович підтримав соратника:
«Не раз ми з тобою дивились смерті у вічі, помремо ж мужньо, як і належить воїнам!».
Матроси наказали стати до них спиною, що обурило генерала Гандзюка:
«Що? Совість не дозволяє вам чесно глянути нам в очі!».
Це були його останні слова. Після залпу ми всі троє впали…»
Коли після розстрілу червоні кати схилися над тілами генералів Гандзюка й Сафонова, поранений полковник Гаєвський, скориставшись темрявою, кинувся тікати. На щастя для нього, неподалік був довгий та глибокий яр, де можна було одразу сховатися... Дякуючи йому, ми сьогодні знаємо про останні хвилини життя українського патріота Якова Гандзюка.
Влітку 1918 року дружина страченого генерала Якова Гандзюка за допомогою Олександра Гаєвського розшукала й упізнала тіло свого чоловіка в одній з братських могил, що на Солом'янській площі. За активної участі Гетьмана Павла Скоропадського генерала Гандзюка перепоховали з військовими почестями на території Свято-Михайлівського Видубицького монастиря.
На могилі встановили дубовий хрест з написом:
«Генерал-майор Яків Гандзюк.
1873 – 1918 рр.
По-звірячому вбитий більшовиками».
У 1920-х роках «красниє асвабадітєлі» знищили хрест, викинули останки генерала із могили, а саму могилу зрівняли з землею...
Після 1991-го року надгробок відновили за сприяння нащадків генерала зі США. Точне знаходження тлінних останків українського Героя Якова Гандзюка на сьогодні, на жаль, невідоме. Меморіальний надгробок, який нині стоїть на території Видубицького монастиря, – символічний.
6 травня 2020 року указом Президента України ім'я генерала Якова Гандзюка присвоєно 59-й окремій мотопіхотній бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України, воїни якої сьогодні героїчно захищають Україну та нищать російських окупантів.
Слава Україні! 
На світлинах:
– отаман (командувач) 1-го Українського армійського корпусу Армії УНР, генерал-майор Яків Григорович Гандзюк;
– начальник штабу 1-го Українського армійського корпусу Армії УНР, генерал-майор Яків Васильович Сафонов.
Коментарі
Дописати коментар