Скоро́динці - село у складі Чортківської міської громади

 

Скоро́динці - село у складі Чортківської міської громади Тернопільської області.

Відоме від 1568 р. як Сковродинці. 1785 р. в селі проживали 523 особи. За переказами, назва походить:

від трави скорода, що росла в навколишніх лісах;

за іншою версією – від слів «скоро день»: скороденці, нібито, так називали мешканців села;

за ще однією – від дієслова «скородити» – поселення на випаленому від лісу і заскородженому місці.

Згідно з дослідженнями В. Олійника, до 1700 р. в селі були

дерев’яна церква святого Михаїла, яку згодом перевезли у с. Майдан (нині Копичинецької територіальної громади)

«фіґура» на пам’ять про скасування панщини у 1848 р.

За переказом Василя Підперигори (1916 р. н.), в Скородинцях ще у 18 ст. функціонувала школа, в якій навчали читати, писати і ткацькому ремеслу. Навчали польською мовою, один день на тиждень заняття проводились українською, бо вчилися разом діти українців і поляків.

На початку 20 ст. школа була п’ятикласною. Молодші школярі навчалися в приміщенні основного будинку школи, а п’ятикласники – у будинку польського господаря, який здавав громаді в оренду одну кімнату.

В період Другої світової війни школа функціонувала з вимушеними перервами. Навчали українською мовою. 1947 р. запроваджено семирічне навчання. У 1950-х рр. кількість дітей значно зросла, почали будівництво нового приміщення школи. 1993 року здано в експлуатацію добудований корпус, де розміщені фізичний та хімічний кабінети, виробнича майстерня, спортивний зал, шкільна їдальня.

За Австро-Угорщини в Скородинцях функціонував фільварок євреїв Розенкранців. У 1900 р. в селі – 1325 жителів, 1910 – 1396, 1921 – 1404, 1931 – 1420; 1921 р. – 271, 1931 – 302 двори. На початку 20 ст. деякі мешканці Скородинців, рятуючись від злиднів, еміґрували в Канаду, Бразилію.

У 1905 р. внаслідок пожежі згоріло більше половини будівель села. Діяли читальня «Просвіти» (1905), філії товариств «Сокіл» (1910), «Сільський господар», «Рідна школа», «Відродження» та інших; споживча й кредитова кооперативи; театральний, самоосвітній та інші гуртки, хор, оркестра. До Першої світової війни в селі працював млин (мурований), знищений за радянської влади (1939–1941 рр.), частково відбудований після Другої світової війни.

Під час пацифікації (1930) польські жандарми заподіяли шкоду парохіяльним будинкам і господарствам національно свідомих селян. 1935 року в Скородинцях спорудили будинок «Просвіти», в якому працювали: філії українських товариств, осередок споживчої кооперації, молочарня, дитячий садок та бібліотека.

З приходом радянської влади (1939) в селі:

заарештували Антона Солецького, вбили у криївці (1940) Антона Шевцева;

органи НКВС знищили у Чортківській тюрмі жителів Скородинців Степана Лиса й Антона Пелехатого;

20–21 липня 1941 р. розстріляли в місті Умані на Черкащині Стефана Василика, Петра Калабуха, Миколу Футру, Миколу Фількевича, Івана Чайку, Григорія Шевцева.

Навесні 1941 р. заарештовано, виселено і замордовано 18 жителів села.

В УПА воювали жителі Скородинців:

Володимир, Іван та Михайло Бандури,

Богдан і Ганна Бойчуки,Михайло Гапій,

Михайло Каськів,Іван та Михайло Кузіви,

Лука, Петро й Степан Маланчуки,

Павло Олійник,Антін Пелехатий,Тарас Пшоняк,

Степан Романів,Михайло Романюк,

Іван і Михайло Стельмащуки,

Мирослав Стець,Петро Фірман;

у дивізії «Галичина» –

М. і П. Підгородецькі.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 55 жителів села

Після закінчення Другої світової війни поляків зі Скородинців радянська влада переселила в Польщу, майже половину українського населення вивезла у Сибір, натомість до села прибули українці, виселені з Перемишльщини та Сяноччини (Польща), а також калмики з Росії.

Серед відомих уродженців села:

Василь Олійник (1948–2010) – господарник, доктор економічних наук, професор, громадський діяч;

Антін Солецький (1919 р. н.) – підприємець, громадський діяч;

Антон Стельмащук (1947 р. н.) – вчений у галузі аграрної економіки;

Павло Стельмащук (1918–1964) – самодіяльний дириґент, співак (бас), композитор, музикант, фольклорист;

Степан Стельмащук (1925–2011) – професор, дириґент, композитор, фольклорист, педагог, громадський діяч, лауреат Всеукраїнської премії ім. Братів Богдана і Левка Лепких, упорядник збірника «Сто українських пісень села Скородинці на Тернопільщині» (1967), співавтор двотомника «Пісні Тернопільщини» (1989, 1933);

Василь Фльорків (1895–1974) – січовий стрілець, хорунжий УГА, депутат Народних зборів у Львові (жовтень 1939) громадський діяч.

У Скородинцях, після переселення з Польщі у 1945 році, проживав скульптор, член НСХУ Петро Кулик.

Джерело : Вікіпедія, Б. Мельничук, В. Уніят,М. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3.