День, коли козаки знищили “цвіт московської армії”.
29 червня 1659 року. Під Конотопом сталася подія, про яку воліють мовчати московські підручники.
Бо саме в цей день українське козацтво разом із союзниками завдало нищівного удару Московії.
Після смерті Хмельницького Україна опинилася між трьома імперіями — Польщею, Московією й Османами. Але частина козацької еліти — на чолі з гетьманом Іваном Виговським — твердо вирішила: Україна має бути незалежною.

Коли на Україну рушила 150-тисячна московська армія князя Трубецького, вона зустріла не беззахисну країну, а опір, який назавжди ввійшов в історію.
Фортецю Конотоп 70 днів героїчно обороняв полковник Григорій Гуляницький із 4 тисячами козаків. Увесь цей час гетьман Виговський збирав сили. І саме в цей момент відбулась блискуча військова операція, яка засвідчила стратегічний геній козацтва.

Головна військова хитрість битви:
Вранці 29 червня передовий загін Виговського з інсценованим поспіхом атакував московський табір князя Семена Пожарського, а потім раптово відступив.

Московити, сприйнявши це за ознаку слабкості, вирішили, що здобич уже в руках, і кинули всі сили на переслідування.

Це була пастка.

На переслідувачів раптово з тилу і з флангів ударили козаки, татари та польсько-литовська кіннота, яка чекала в засідці.

Московські війська опинилися в кільці, повністю ізольовані від підкріплення, води і відступу.

Почалась бійня: майже всі 30 тисяч було знищено, а Пожарського взяли живим — його голову татари потім відправили Трубецькому.

І це ще не кінець:

Розгромивши ворога в полі, Виговський знову об’єднався з Гуляницьким.

Козаки вийшли з фортеці, ударили в тил Трубецькому, що відступав у паніці.

Було захоплено артилерію, бойові знамена, царську скарбницю й увесь обоз. Сам Трубецькой двічі поранений і дивом урятувався.

Московити тікали три дні — аж до кордону. Їх переслідували, добивали, принижували.

Що писали самі московити:
“Цвіт московської кінноти загинув за один день. Москва тремтіла. Цар у жалобі вийшов до народу. Люди рили окопи навколо столиці, готуючись до походу Виговського на Москву”.
— Сергій Соловйов, російський історик
Коментарі
Дописати коментар