26 червня 1954 р. російський комуністичний режим здійснив жахливий злочин, який війшов в історію як "". Совітські війська внутрішніх справ розчавили танками 1000 ув'язнених українців, з них 560 дівчат. Повстання відбулось в концтаборі для політв'язнів суворого режиму Кенґір під Джезказганом в Казахстані. Почалось відчайдушне повстання 16 травня і тривало 42 героїчні дні... У ньому брало участь близько 8000 політв'язнів, переважна більшість з них українці.
Сталась трагедія на самий Великдень, Світле свято Воскресіння Господнього, коли проходили повз дві колони ув'язнених, жіноча і чоловіча. Чоловіки вигукнули привітання "Христос Воскрес!", жіноча колона відповіла "Воістино Воскрес!"... Озвірілі російські конвоїри відкрили вогонь, застрелили 13 українців на місці, ще 33 померли в тюремних шпиталях від поранень. Молодих політічно ув'язнених українських дівчат почали кидати в бараки до кримінальних елементів для групових гвалтувань! Це вилилось у шаленний відчай - повстання з голими руками проти озброєної охорони яке тривало 42 дні.
Свідок цих подій, єврей, в’язнь концтабору Анатолій Радигін згадує : „Серед сірої таборової юрби виділялися дві категорії, помітно інакші від безбарвних облич, безбарвних рухів, сірих бушлатів... Колишні вояки й старшини УПА, ОУНівці й безпартійні українські патріоти... відрізнялися від усіх. Коли нараз у масі, що копирсалася, переходив чоловік підтягнутий і чепурний, спокійний і маломовний, виголений, у чистій сорочці і вичищеному взутті, у дбайливо пригладженій арештантській одежі, можна було майже без помилки вгадати його національність, партійність і знамено, під яким він воював...
Це були люди, вірні світлій ідеї і раз даній присязі, багатьох із них не менше, а часто більше від інших мучили голодом і холодом, і стільки товаришів втратили вони на тяжких, кривавих шляхах від Карпат і Ковеля до Караганди і Мордовії. Їхній фанатизм доходив до монашого самозречення. Більшість із них не курило, не доторкалося спиртних напоїв, якщо їх вдавалося як–небудь дістати. Можна схвалювати або засуджувати діла і долю «Галичини» і «Нахтігаль», але їх останні живі вояки були гідні наслідування у витримці, в умінні витримувати страждання, умінні не спуститися до рівня смердючого обірванця.”
Повстання було жорстоко придушено, розчавлено танками і розстріляно з літака російськими гебістами. Живих, зкалічених разом з мертвими загортали в землю бульдозерами... Суха казахська земля перетворилась в кроваве місиво. Було вбито майже 1000 в’язнів, серед них 560 дівчат, більше 2000 отримали поранення.
Пам'ять про героїв залишиться у віках!
НЕ ЗАБУДЕМО, НЕ ПРОБАЧИМО.
Коментарі
Дописати коментар