Микола Пимоненко це не просто майстер побутового жанру. Це художник,
який створив один із найвпізнаваніших образів України
у світовому мистецтві.
Саме через його полотна Європа вперше побачила українське село не як “екзотику імперії”, а як живу культуру з власною душею, гідністю і світлом.
Але за знайомими картинами ховається значно глибша і ще цікавіша історія.
Микола Пимоненко мав дивовижний дар, він умів малювати саме повітря. Коли дивишся на його полотна, здається, що зараз відчуєш запах скошеної трави, почуєш дівочий сміх або ранковий спів півнів. Він не намагався прикрашати селянське життя чи робити його пафосним. Він просто любив те, що бачив. Його герої це живі люди з їхніми справжніми емоціями. Саме ця щирість зробила його улюбленцем публіки далеко за межами України.
Пимоненко був справжнім мисливцем за світлом. Він міг годинами спостерігати, як сонячні промені грають на листі чи як змінюються тіні надвечір’я.
Його картини, як-от знамениті "Київська квітарка" чи "Ідилія", "Дівчина за шиттям" дихають теплом. Він малював Україну
такою, якою вона була в найкращі свої моменти: живою, яскравою і сповненою надії. Навіть коли він зображував важку працю, на полотні завжди залишалося місце для краси та людського тепла.
Микола Корнилович Пимоненко народився 9 березня 1862 року у Києві, в родині іконописця. Його дитинство минуло серед фарб, дощок і запаху олійного живопису, саме батько став його першим учителем. Уже в ранньому віці стало зрозуміло: перед родиною — майбутній великий художник.
Навчався Микола Корнилович у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, пізніше в Петербурзькій академії мистецтв. Але навіть після навчання він залишився працювати в Києві, свідомо обравши Україну темою свого життя і творчості.
Мало хто знає: Пимоненко був не лише геніальним живописцем, а й одним із творців української художньої школи нового часу.
Він викладав у
Серед його учнів були майбутні майстри українського мистецтва, зокрема:
Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Казимир Малевич та інші художники, які формували стиль модерної української культури ХХ століття
Це одна з маловідомих, але дуже важливих сторінок його життя.
Пимоненко брав участь у роботах над розписами Володимирського собору в Києві. Він працював поруч із такими титанами, як: Віктор Васнецов та Михайло Нестеров.
Це означає, що український художник входив до європейського кола монументального церковного мистецтва свого часу.
У кінці ХІХ століття художники часто жили в бідності, але Пимоненко був іншим випадком. Його роботи: купували приватні колекціонери, виставлялися в Європі,
потрапляли до державних збірок, експонувалися на виставках передвижників.
Він був визнаним митцем ще за життя, а не після смерті, що трапляється далеко не з кожним генієм.
Його талант був настільки очевидним, що про нього заговорили в Європі. Коли він відправив свій знаменитий "Гопак" на виставку в Париж, французькі критики були в захваті від динаміки та колориту. Саме тоді французька держава придбала цю роботу для своєї колекції сучасного мистецтва. Це був справжній прорив - український сюжет у серці світового мистецтва. Попри таку славу, Пимоненко залишався скромною людиною і до останніх днів працював у своїй київській майстерні, навчаючи молодих художників бачити красу в простому.
У житті художника трапилася історія, яка сьогодні стала б гучним судовим прецедентом. Одного разу він з подивом дізнався, що його картину "Додому" без дозволу використали на етикетках горілки фірми Шустова. Для майстра з бездоганною репутацією це було неприпустимо. Пимоненко не став мовчати й подав до суду на "горілчаного короля". Він виграв справу, змусивши підприємця знищити всі етикетки.
Це був один із перших випадків в історії, коли художник так рішуче захистив свої авторські права від комерційного свавілля.
Пимоненко помер у 1912 році.
Йому було лише 50.
Але за цей час він: залишивши після себе величезну мистецьку спадщину:
Його картини сьогодні зберігаються в музеях України та світу і продовжують розповідати історію нашого народу.
Його полотна сьогодні це не просто живопис. Це візуальна пам’ять України кінця ХІХ століття.

Коментарі
Дописати коментар