29 травня 1929 року в Україні офіційно затвердили правопис, який став не просто мовною реформою, а справжньою спробою повернути українцям власний голос.
Його називали “харківським правописом”.
Або — “скрипниківкою”.
І за цими словами стоїть одна з найцікавіших та найтрагічніших історій української культури ХХ століття. 
У 1920-х роках в Україні існувала коротка, майже неймовірна епоха,
коли українську мову не забороняли —
а будували.
Для неї створювали словники.
Нею починали викладати в університетах.
Українська звучала у школах, театрах, газетах, державних установах і науковому середовищі.
Одним із головних архітекторів цього процесу став Микола Скрипник.
Людина складної долі й непростої біографії.
Він не був дисидентом.
Не був романтичним ідеалістом.
І не був стороннім спостерігачем.
Скрипник був більшовиком старої гвардії, учасником революційного руху, людиною системи.
Але водночас — людиною, яка щиро вірила:
якщо Україна існує —
вона повинна говорити своєю мовою.
У 1927 році Скрипник очолив Народний комісаріат освіти УСРР — фактично став міністром освіти радянської України.
Саме за нього українізація перестала бути формальністю і стала реальною державною політикою.
За кілька років:
тисячі шкіл перейшли на українську, українською почали працювати театри та преса, створювалися словники й наукова термінологія, університети готували україномовних фахівців, діловодство дедалі частіше переходило на українську.Скрипник дуже добре розумів:
мова або працює в освіті, науці й державному житті —
або поступово зникає.
Саме тоді постало питання:
якою має бути єдина українська мовна норма?
На той час українці писали по-різному.
У Галичині — одні правила.
На Наддніпрянщині — інші.
В еміграції — ще інші.
Тому у 1927 році в Харкові відбулася велика Всеукраїнська правописна конференція.
Вперше за довгі роки за один стіл сіли мовознавці, письменники та науковці з усіх українських земель:
Наддніпрянщини,
Галичини,
Буковини,
Закарпаття,
а також представники української еміграції.
Фактично це була спроба об’єднати українську мову попри кордони.
У 1928 році новий правопис ухвалили офіційно.
А 29 травня 1929 року його затвердило Наукове товариство імені Шевченка у Львові.
Так народилася знаменита “скрипниківка”.
І вона була особливою.
Бо не намагалася зробити українську мову схожою на чужу.
Навпаки —
вона прагнула зробити її максимально українською.
Саме тоді активно використовували літеру “ґ”:ґанок,
ґудзик,
Ґете,
Ґданськ.
Іншомовні слова передавали ближче до живого українського звучання:етер,
катедра,
Атени.
Уживали питомі форми:радости,
крови,
любови.
Іншомовне “l” часто передавали м’яко:кляса,
плян,
бльокада.
Правопис допускав варіантність і враховував багатство українських діалектів та традицій.Це був дуже живий правопис.
Не канцелярський —
а мовний.
Історики мови часто кажуть:
“скрипниківка” була правописом довіри до української мови.
Але на початку 1930-х усе різко змінилося.
Політика українізації почала згортатися.
Те, що ще вчора називали розвитком культури, тепер оголосили “небезпечним націоналізмом”.
У 1933 році “харківський правопис” скасували.
Мовні норми почали терміново наближати до російських.
Літеру “ґ” фактично вилучили.
Багато українських мовознавців репресували, відправили в табори або знищили.
Під нищівний тиск потрапив і сам Микола Скрипник.
Людина, яка ще недавно будувала українську освіту в межах радянської системи, раптом зрозуміла:
ця система більше не потребує ні українізації, ні української самобутності.
Згодом радянська влада репресувала й його родину:
дружину заарештували,
а сина відправили до дитячого будинку.
Ім’я Скрипника надовго зникло з підручників.
А його правопис — зі шкіл.
Але повністю знищити “скрипниківку” не вдалося.
Частина її норм збереглася в українській діаспорі.
Частина повернулася вже в сучасний український правопис.
А багато слів і форм сьогодні знову звучать для нас природно.
І це дуже символічно.
Бо історія “скрипниківки” —
це значно більше, ніж історія про букви чи правила.
Це історія боротьби за право України говорити власним голосом.
І, мабуть, саме тому вона залишається актуальною й сьогодні.
Коментарі
Дописати коментар