16 червня 1934 року справді розпочався процес створення єдиної письменницької організації України — у Харкові відкрився I Всеукраїнський з'їзд радянських письменників, який завершився у серпні в Києві. Тоді організація отримала назву Спілка радянських письменників України. Сьогодні вона відома як Національна спілка письменників України (НСПУ).
На перший погляд — звичайна культурна подія.
Але є моторошна деталь.
Із тих письменників, які творили українську літературу у 1920-х роках, більшість не пережила наступного десятиліття.
Після Голодомору радянська влада вирішила остаточно взяти під контроль українське слово. Усі незалежні літературні об'єднання ліквідували. Замість десятків творчих організацій залишили одну — підпорядковану партії.
Письменникам пояснили нові правила.
Відтепер література мала не шукати правду, а служити владі.
Неокласиків, футуристів, учасників МАРСу та інших «неблагонадійних» авторів навіть не допустили до нового літературного життя. Багатьох із них чекали арешти, заслання та розстріли.
Валер'ян Підмогильний.
Микола Зеров.
Григорій Косинка.
Микола Куліш.
Це лише кілька імен із великого списку.
Парадоксально, але репресії не оминули навіть тих, хто допомагав створювати нову систему. Перший голова Спілки Іван Кулик у 1937 році був заарештований і розстріляний. Та сама доля спіткала й його наступника Антона Сенченка.
Терор пожирав навіть своїх творців.
Упродовж 1930-х років Україна втратила більшість свого літературного покоління.
Це була не просто репресія окремих людей.
Це була спроба позбавити Україну власного голосу, пам'яті та майбутнього.
Сьогодні ми називаємо їх поколінням Розстріляного відродження.
Влада мала друкарні, цензуру, тюрми й табори.
У письменників були лише талант, аркуш паперу і слово.
Минуло майже 100 років.
І сьогодні ми знову відкриваємо «Місто» Валер'яна Підмогильного, читаємо сонети Миколи Зерова, перечитуємо новели Григорія Косинки, поезії Євгена Плужника та п'єси Миколи Куліша.
Коли беремо до рук ці книжки, пам'ятаймо: багато сторінок української літератури були написані ціною свободи, заслання, таборів і самого життя.
Читаючи їхні твори, ми віддаємо шану не лише великому таланту.
Ми віддаємо шану людям, які заплатили надто високу ціну за право залишитися українськими письменниками.
Їх вивозили на Соловки.
Їм виносили вироки.
Їхні імена намагалися викреслити з пам'яті.
Але сьогодні ми читаємо їхні книжки.
А не протоколи їхніх катів.
Імперія, яка винесла їм вироки, зникла.
А українське слово залишилося.
- Ідеологічна основа: Спілку створили на виконання постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року «Про перебудову літературно-художніх організацій».
- Ліквідація незалежних об'єднань: Радянська влада розпустила всі тогочасні літературні групи: «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна» та ВУСПП.
- Тотальний контроль: Спілка стала жорстко контрольованою державою структурою та філією Спілки письменників СРСР для впровадження методу соціалістичного реалізму
- Перший керівник: Організацію очолив український радянський письменник Іван Кулик.
Коментарі
Дописати коментар