Усі знають Степана Бандеру. Але мало хто чув про його молодшого брата, який загинув за понад тисячу кілометрів від рідної Галичини — серед українських степів Миколаївщини.
Його звали Богдан Бандера.
Йому було лише 24 роки.
Коли влітку 1941 року розпочалася німецько-радянська війна, Організація українських націоналістів сформувала так звані Похідні групи. Їхнє завдання було незвичним: не воювати зі зброєю в руках, а йти туди, де десятиліттями панувала радянська влада, і створювати українське підпілля, культурні осередки, місцеве самоврядування, поширювати ідею незалежної України.
Богдан добровільно обрав один із найнебезпечніших напрямків — Південь.
Херсонщина.
Миколаївщина.
Землі, про які радянська пропаганда десятиліттями повторювала, що вони «чужі» для українського національного руху.
Під псевдонімом «Лемко» він жив серед місцевих людей, організовував осередки ОУН, знаходив однодумців, налагоджував зв’язки. Не як завойовник і не як чужинець. А як українець, який вірив, що Україна — єдина від Карпат до Чорного моря.
Навесні 1944 року фронт повернувся.
Червона армія знову зайняла Миколаївщину.
11 березня Богдан опинився в селі Піски. За найпоширенішою версією, радянські військові запідозрили його у шпигунстві й розстріляли без суду. Вони навіть не знали, кого саме вбивають.
Найіронічніше сталося вже після війни.
Радянські спецслужби ще багато років шукали Богдана Бандеру. В архівах МДБ він залишався одним із найнебезпечніших підпільників, якого потрібно було знайти. Вони перевіряли інформацію, допитували людей, шукали його сліди…
…не знаючи, що він уже давно лежить у безіменній могилі на Миколаївщині.
У цій історії є символізм.
Богдан Бандера не став таким відомим, як його старший брат. Він не виступав із промовами, не писав політичних програм і не очолював організацію.
Але його життя стало відповіддю на міф, який десятиліттями нав’язувала радянська, а нині повторює російська пропаганда: ніби ідея української незалежності була лише «західноукраїнською».
Він загинув не під Львовом.
Він загинув у степах Півдня.
Там, де теж жили українці. Там, де також знаходилися люди, готові боротися за свою державу.
І, можливо, саме тому історія Богдана Бандери варта того, щоб її пам’ятали не менше, ніж історію його знаменитого брата.
Коментарі
Дописати коментар