КОЗАК – вільна людина, воїн-промисловик, представник козацтва – одного зі станів українського суспільства з 16-го поч. 19 ст. Слово козак тюркського походження; вживалося в значенні «вільна, озброєна людина». За даними відомого українського орієнталіста О. Пріцака, слово козак вперше фіксується в тюрків, що в 6 ст. н. е кочували на Далекому Сході (Маньчжурія): там цей термін означав юнаків, які проходили обряди ініціації (посвячення в повноправні члени племені), в зв'язку з чим повинні були деякий час прожити окремо від орди, вижити в боротьбі з природою і ворогами. Пізніше тюрки переносять цей термін в Середню Азію, на Близький Схід і, нарешті, в Європу. Так, в 1240 його фіксує Початкова монгольська хроніка в значенні «схильний до завоювання»; в 1271 турецько-арабський словник, створений в Єгипті, подає слово козак в значенні «вільна, озброєна людина»; під 1303 словник половецької мови переводить його як «страж». Популярні в польській та німецькій історіографії 16-17 ст. спроби вивести термін козак від слів «коза», «коса», якогось вождя на ім'я Козак (І. I. Гербіній, П. Пясецький, І. Пасторий і ін.) не витримують елементарної критики, на що було вказано ще й Мюллером, німецьким істориком, автором першої дисертації про козаків, надрукованій в Лейпцигу 1684, Він же застерігав від сплутування українських (запорізьких, дніпровських) козаків з тюркськими козаками і казахами (кайсаками). У тюрків слово козак набув широкого поширення, навіть став означати певні племена. Згідно хроніці А. Гваньїні (+1611), на північ від Казанського ханства існувала татарська «Козацька орда».
На українському ґрунті, слово козак набуло іншого значення, ніж у тюрків. Перші достовірні згадки про українських козаків, (себто слов’янських козаків) датовані 1489 і 1492 роками. У першому випадку «Хроніка Польщі» Мартіна Бєльського згадує про козаків, які були провідниками війська польсько-литовської держави в подільських степах і сприяли розгрому ординців під Копирстином (у Вінницькій області), у другому - великий князь литовський Олександр відповідає на скаргу кримського хана Менглі-Гірея на козаків (киян, черкащан і канівців), захопили турецький корабель під Тягинею (сучасні Бендери або місцевість поблизу сучасної Каховки). Цілком ймовірно, що українське козацтво виникло раніше (в 14 – 1-й половині 15 століття), але у всякому разі після навали Батия. Козацтво як стан формується в кінці 16 століття, з представників усіх верств українського суспільства, але основна його маса складалася з українських міщан, селян, бояр та дрібної шляхти Відносно невелику частину козацтва становили представники інших народів, перш за все білоруського, татарського, молдавського, але вони швидко асимілювалися.
Джерело: Українське козацтво: Мала енциклопедія. - Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - 568 с.
Авторами статей енциклопедії були 118 вчених з різних регіонів України. Головні статті писали історики з кафедр історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, університету «Києво-Могилянська академія» та Запорізького національного університету. Видана книга Науково-дослідним інститутом козацтва при Запорізькому національному університеті.
У 2002 році енциклопедія була удостоєна диплому книжного фестивалю «Світ книги — 2002» у місті Харкові у номінації «Книжка року — сузірья століть».
На ІІ Київській міжнародній виставці-ярмарку «Книжний сад — 2002» цього ж року енциклопедія отримала диплом першого ступеня у конкурсі «Найкраще видання нової епохи» у номінації «Найкраща книга початку 2002 року».
На зображенні рядовий український козак армії Богдана Хмельницького середина 17 столітті
Коментарі
Дописати коментар