КОЗАЦЬКА ЧАЙКА

 

КОЗАЦЬКА ЧАЙКА: ЧОМУ ЦЕЙ ЧОВЕН БУВ НЕБЕЗПЕЧНИМ НА ЧОРНОМУ МОРІ

Козацька чайка виглядала значно скромніше за великі османські галери, але саме в цьому була її сила. У XVI–XVIII століттях запорожці використовували безпалубні й безкільові човни завдовжки приблизно 15–22 метри. Основою корпусу міг бути видовбаний дубовий, вербовий або липовий стовбур, до якого нарощували борти кількома рядами дощок. Чайка мала невелику осадку, тому могла проходити там, де важчі військові судна ризикували сісти на мілину.

Однією з найдивніших деталей були великі в’язки сухого очерету або хмизу, прикріплені вздовж бортів. Це не декорація. За різними реконструкціями, вони підвищували плавучість і остійність завантаженого човна, допомагали йому триматися на воді при потраплянні води всередину, а іноді могли додатково маскувати низький корпус. Саме цей очеретяний пояс став однією з найвпізнаваніших особливостей козацьких суден.

Ще цікавіше було керування. Чайка мала кермові весла і на кормі, і в носовій частині. Завдяки цьому в небезпечній ситуації човну не завжди потрібно було витрачати дорогоцінний час на повний розворот — напрямок руху можна було швидко змінити. По бортах розташовували від 8 до 20 пар весел, а за сприятливого вітру піднімали одну щоглу з прямим вітрилом. Екіпаж зазвичай становив близько 40–70 козаків.

На борту було дуже тісно. Разом із десятками людей потрібно було розмістити зброю, порох, питну воду, харчі та спорядження. На частині чайок встановлювали невеликі гармати — фальконети. У джерелах зустрічається цифра до 4–6 гармат, хоча історики застерігають, що такі оцінки могли бути перебільшені. Козаки брали рушниці та шаблі, а висока щільність озброєного екіпажу дозволяла після зближення вести інтенсивний вогонь і переходити до абордажу.

Головною перевагою чайки була швидкість і раптовість. Низький силует був складніше помітити на морі, особливо в умовах поганої видимості. Козацькі флотилії могли складатися з десятків, а під час великих походів — навіть із сотень човнів. Вони виходили з Дніпра в Чорне море, проходили поблизу османських укріплень і нападали на узбережжя Османської імперії. Джерела описують навіть використання Тендрівської коси як прихованої стоянки під час таких операцій.

За описом Гійома Левассера де Боплана, група приблизно з 60 людей могла побудувати чайку приблизно за два тижні. Якщо ця оцінка близька до реальності, Запорожжя мало можливість досить швидко створювати значні флотилії без великих корабельних верфей. Конструкція була відносно простою, матеріали — доступними, а сам човен пристосованим одночасно до річок, лиманів і прибережного мореплавства.

Але є важливий нюанс. Сьогодні історики не мають жодного судна, яке можна було б абсолютно безсумнівно атрибутувати саме як класичну козацьку чайку з писемних описів. Наше уявлення про її конструкцію складається з документів, описів Боплана, пізніших досліджень, археологічних знахідок та реконструкцій. Навіть назва «чайка» щодо всіх козацьких бойових човнів значною мірою закріпилася вже в історіографії XIX–XX століть.

Саме тому чайка цікава як дуже прагматична військова технологія свого часу: легкий корпус, мала осадка, десятки весел, вітрило, два кермові пости, великий озброєний екіпаж і можливість швидко збудувати цілу флотилію.

Проти великого корабля вона програвала в розмірах і артилерії. Але там, де вирішували швидкість, мілководдя, нічний вихід і раптове зближення, перевага могла опинитися вже на боці козаків.