ЧОМУ ДИТЯЧА КОЛИСКА В УКРАЇНСЬКІЙ ХАТІ ВИСІЛА НАД ПІДЛОГОЮ?

 

ЧОМУ ДИТЯЧА КОЛИСКА В УКРАЇНСЬКІЙ ХАТІ ВИСІЛА НАД ПІДЛОГОЮ?

В українській селянській хаті XIX століття можна було побачити незвичну для нас картину: мати пряде, обидві руки зайняті роботою, а колиска поруч плавно погойдується. Жінка рухає її ногою — за допомогою прив’язаного шнурка. Такий спосіб догляду справді зафіксували дослідники народного побуту. Немовля залишалося поряд, а господарська робота тривала.

ЯКОЮ БУЛА КОЛИСКА

Єдиного зразка для всієї України не існувало. Колиски робили з дощечок, плели з лози, використовували дерев’яний каркас із плетеними елементами. Відрізнялися форма, матеріали, кріплення й місцеві назви: колиска, люлька, колибка. У музейних збірках збереглися плетені колиски кінця XIX століття — легкі, з округлими бортами, схожі на видовжений кошик. Поряд із ними побутували дерев’яні конструкції, що нагадували маленьку відкриту скриньку.

Вигляд залежав від доступної деревини, уміння майстра та можливостей родини. За простими стінками й грубуватими з’єднаннями стояло практичне завдання: зробити місце, де дитина могла лежати, а дорослі — доглядати за нею серед щоденних справ.

ЯК ЇЇ ПІДВІШУВАЛИ

Колиску кріпили мотузками до сволока — великої стельової балки, до жердки або спеціального пристрою. Варіанти залежали від будови хати. Її могли розташовувати біля батьківського спального місця, щоб до дитини було зручно дотягнутися. Підвіс дозволяв погойдувати колиску, а сама вона не потребувала окремих ніжок на долівці.

Етнограф Володимир Шухевич, описуючи гуцульський побут другої половини XIX століття, згадував колиску на жердці біля постелі, підвішену досить низько для колисання ногою. На Поділлі дослідники записали й використання довгого шнурка: ним можна було рухати колиску з постелі або під час прядіння.

ДИТИНА ПОРУЧ ІЗ ПРАЦЕЮ

Народження немовляти не звільняло селянську родину від роботи. Треба було готувати їжу, дбати про одяг, доглядати господарство. Тому колиска ставала частиною простору, де дорослі одночасно працювали й пильнували дитину. У деяких місцевостях існували також переносні польові пристосування: немовля брали із собою, коли залишити його вдома не було з ким.

Ця деталь допомагає зрозуміти повсякдення того часу. Мати могла співати колискову й водночас думати про незавершену роботу, вечерю та справи на ранок. Тиха пісня звучала серед звичайних домашніх звуків — кроків, розмов, скрипу дерева.

ЩО ЗВУЧАЛО НАД КОЛИСКОЮ

У колискових до дитини приходили сон і дрімота, котик, птахи. Знайомі слова повторювалися, переходили від старших до молодших, змінювалися в різних родинах. Для немовляти це був голос близької людини, а для нас ці пісні стали частиною живої пам’яті про домашнє життя.

Сама колиска могла бути зовсім скромною. Її цінність для родини визначалася щоденним користуванням: тут дитина засинала, прокидалася, вперше вдивлялася в обличчя над собою.

А у вашій родині збереглася стара колиска або фотографія з нею? Була підвісною, плетеною чи дерев’яною на полозках?