БОРТНИЦТВО

 

БОРТНИЦТВО: МЕД, ЗА ЯКИМ ЛІЗЛИ НА ДЕРЕВО

Уявіть поліський ліс. Поміж сосен стоїть дерево з вирізаним на корі знаком. Для випадкового перехожого — кілька зарубок. Для бортника — позначка: тут його бджоли, його праця і мед, який ще треба зуміти дістати.

Бортництвом називали лісове бджільництво. Борть — це порожнина в дереві, де оселялася бджолина сім’я. Спершу люди знаходили природні дупла, згодом навчилися видовбувати їх самі. Використовували й порожнисті дерев’яні колоди: такі вулики могли піднімати на дерева.

ДЕРЕВО МОГЛО НАЛЕЖАТИ РОДИНІ

Знайти придатну сосну було лише початком. Потрібно було облаштувати борть, дочекатися рою та доглядати бджіл. Бортні дерева позначали знаками власності. Право на них визнавали звичаї, а згодом охороняли й писані закони. Борті та знання про них могли переходити від старших до молодших у родині.

Це була справжня цінність. У «Руській правді» згадано відповідальність за шкоду бортному господарству. Мед споживали й продавали, воском користувалися для виготовлення свічок. Мед і віск також могли слугувати формою данини та податків.

НА ВИСОТІ НЕ БУЛО ПРАВА НА НЕОБЕРЕЖНИЙ РУХ

До борті треба було дістатися. Бортники користувалися спеціальними пристроями для підйому — зокрема мотузяним лезивом, або женню. З ним підіймалися стовбуром і працювали біля дупла чи колоди високо над землею.

Унизу залишався ліс. Угорі — бджоли, важкі стільники й робота, яку не зробиш поспіхом. Бортник мав знати своє дерево, стан сім’ї та час, коли можна брати мед. Справа вимагала вправності й терпіння, а не лише сміливості.

МЕД БУВ РЕЗУЛЬТАТОМ ДОВГОЇ ПРАЦІ

Одна борть не давала безкінечних запасів. Бджолам потрібна була їжа для зимівлі, а бортникові — жива сім’я, до якої він повернеться наступного року. Тому догляд за бджолами був такою ж частиною промислу, як збирання меду.

Бортництво мало й власну культуру. Бортники передавали дітям способи виготовлення колод, назви інструментів, знання про рої. Поруч із практичним досвідом жили перекази й повір’я про бджіл.

З часом старих лісів меншало, а рамкові вулики змінювали способи ведення пасіки. У XIX столітті бортництво поступово втрачало колишні масштаби. Та на Поліссі традиція не зникла: бортні дерева й колоди тут використовують досі.

Наступного разу, коли побачите банку меду, згадайте: колись шлях до нього пролягав крізь ліс — і вгору по стовбуру сосни.

А ви знали, що на українському Поліссі досі є бортники?