МАМОНТИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

 

МАМОНТИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ: ДЕ ЗНАХОДИЛИ ЇХНІ РЕШТКИ Й ЩО ВОНИ РОЗПОВІЛИ ПРО НАШЕ МИНУЛЕ

Під київськими схилами знаходили нагромадження мамонтових кісток. На Черкащині — залишки споруд, у яких величезні черепи та щелепи стали будівельним матеріалом. На Чернігівщині — мамонтові кістки, розписані червоною вохрою. А на Прикарпатті рештки давньої тварини виявили під час видобування земного воску. Українські знахідки дозволяють побачити мамонта одночасно як живого мешканця давнього довкілля і як важливу частину людського життя.

Найвідоміший представник цих тварин — мамонт волохатий, Mammuthus primigenius. Він був родичем сучасних слонів, пристосованим до холодного клімату: густе хутро, шар жиру, невеликі вуха й короткий хвіст допомагали зберігати тепло. Великі вигнуті бивні були видовженими різцями. А його масивні кутні зуби з численними емалевими пластинами працювали як жорна, перетираючи грубу рослинну їжу.

Мамонтам потрібні були великі простори з достатньою кількістю рослинності. Популярна картинка тварини серед суцільної криги погано пояснює, чим вона харчувалася. Значну частину їхнього світу становили холодні відкриті ландшафти з травами та різнотрав’ям. На території сучасної України вони співіснували з іншими великими травоїдними, а склад тваринного світу змінювався залежно від місцевості й часу.

Одна з найвідоміших знахідок походить із Межиріча на Черкащині, поблизу місця злиття Росави й Росі. Тут дослідили чотири пізньопалеолітичні господарсько-побутові комплекси. Їхніми центрами були округлі споруди з обкладкою з мамонтових кісток. Навколо знаходили вогнища, ями та ділянки оброблення сировини. Це дозволило археологам відновлювати повсякденне життя цілого поселення.

Будівельники добирали кістки за формою та розміром. Важкі черепи, щелепи й інші частини скелета можна було укладати у стійкі конструкції. У музейній реконструкції одного межиріцького житла нижні щелепи вставлені одна в одну й утворюють характерні «ялинки». Водночас вигляд верхньої частини таких споруд — каркаса, покриття, входу — відтворюють за археологічними даними та дослідницькими припущеннями. До нас дійшли передусім кісткові основи й сліди діяльності людей.

На Чернігівщині особливе місце посідає Мізинська стоянка на Десні. Тут мамонт залишився в історії як джерело матеріалу для будівництва, ремесла й мистецтва. Серед знахідок — вироби з бивня, зокрема знамениті орнаментовані браслети. Щоб виготовити таку річ, потрібно було розуміти властивості матеріалу, вміти його обробляти та точно наносити складний візерунок.

Із Мізина походять також кістки мамонта, прикрашені червоною вохрою: лопатки, щелепи та інші частини скелета. На деяких помітили сліди ударів. Археолог Сергій Бібіков запропонував трактувати частину цього комплексу як ударні музичні інструменти. Це відома наукова інтерпретація, яку варто відрізняти від безпосередньо встановлених фактів: розписані кістки й сліди на них збереглися, а конкретне звучання та обставини використання ми реконструюємо.

Мамонтову історію має й Київ. У 1893 році Вікентій Хвойка відкрив Кирилівську стоянку на території сучасного міста. У її нижньому культурному шарі, на глибині близько 20–22 метрів від тодішньої поверхні, виявили значні скупчення переважно мамонтових кісток, вогнища та крем’яні вироби. Серед особливо цінних знахідок були бивні з гравіюванням. Отже, задовго до княжого Києва ці схили входили до простору життя палеолітичних людей.

Ще одна важлива точка — Добраничівка на Київщині, біля річки Супій. Тут дослідили чотири окремі господарсько-побутові комплекси з рештками жител, вогнищами й місцями роботи. Мамонтові кістки допомогли відновити їхнє планування. Для археолога значення має кожна деталь: як лежить кістка, чи є на ній сліди оброблення, що знайдено поруч. Вирвана із землі знахідка втрачає частину своєї історії.

Зовсім інші умови збереження були у Старуні на Івано-Франківщині. Восени 1907 року під час розроблення озокеритової копальні там виявили мамонта, а згодом — волохатого носорога. Природне середовище з нафтовими речовинами та солями сприяло збереженню давніх решток. Мамонт зі Старуні став одним із найцінніших експонатів Державного природознавчого музею у Львові. Ця знахідка нагадує, що історія мамонтів охоплює й Передкарпаття.

Однак мамонтова кістка біля людського житла сама собою ще не доводить полювання. Люди могли використовувати рештки тварин, які загинули природно, збирати давні кістки або переносити їх до поселення. Для висновків потрібні сліди порізів, характер пошкоджень, положення знахідок та інші свідчення. Навіть велика кількість кісток у споруді не означає, що її мешканці особисто вбили всіх цих тварин.

Так само складним залишається питання зникнення мамонтів. Наприкінці льодовикової доби змінювалися клімат, рослинність і доступність звичних кормів. Людський тиск також розглядають серед чинників, які могли впливати на популяції. Співвідношення цих причин відрізнялося в різних регіонах, тому пояснення одним «великим полюванням» спрощує картину.

Межиріч, Мізин, Кирилівська стоянка, Добраничівка та Старуня — лише частина української географії мамонтових знахідок. За кожною стоїть окрема історія збереження: людське поселення, давній природний шар або особливе середовище копальні. Разом вони показують країну, якою вона була задовго до міст і доріг, — із мамонтами в річкових долинах та людьми, які вміли перетворювати їхні кістки на основу житла, а бивень — на витвір мистецтва