Памва Беринда і його «Лексикон»

 

Тридцять років праці, майже сім тисяч слів і перший ґрунтовний словник староукраїнської мови: Памва Беринда і його «Лексикон»

Уявіть, що ви отримали книжку, у якій майже сім тисяч слів, пояснених вашою рідною мовою. Сьогодні такий словник ми відкриваємо на смартфоні за секунду. Але у 1627 році це було неймовірним подвигом. Людина працювала над ним тридцять років, друкувала власним коштом і присвятила студентам. Це був «Лексикон словенороський», а її автором став монах, друкар і гравер Памва Беринда.

Про життя Памви Беринди, на жаль, відомо мало. Його ім'я при народженні, ймовірно, Павло. Він народився близько середини XVI століття, а точні місце і рік народження дослідники досі уточнюють. Єдиним головним джерелом біографії слугують передмова й післямова до його «Лексикона». Відомо, що Беринда був освіченою людиною, а також працював у друкарнях Стрятина, Львова та Києва.

Свою діяльність він розвивав на тлі великого культурного руху. У кінці XVI і на початку XVII століття українські землі переживали справжній розквіт освіти. Створювалися братські школи, відкривалися друкарні, виходили книжки. У 1596 році у Вільні Лаврентій Зизаній видав «Лексис», тобто невеликий словник на тисячу шістдесят слів. Це було важливим кроком. Але справжньою вершиною лексикографії стала праця Беринди.

Чому словники були такими потрібними? Відповідь криється в мові тодішньої книжності. Церковні книжки, зокрема Біблія й богослужбові тексти, писалися церковнослов'янською мовою. Вона була схожа на живу українську мову, але значно від неї відрізнялася. Читач часто не розумів окремих слів, і для вивчення письма потрібні були пояснення. Саме цю проблему й вирішив Беринда.

Свій словник він назвав «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ тлъкованїє». У ньому слова церковнослов'янської мови пояснювалися так званою «простою мовою», тобто тодішньою книжною українською. Це була жива мова, якою користувалися освічені українці. Тож словник став не лише довідником, а й унікальним пам'ятником тодішньої української мови.

Праця складається з двох частин. Перша називається «Лексикон». У ній пояснюється близько п'яти тисяч слів, а точніше 4980 статей. Друга частина «Имена свойственная». Вона містить власні назви: імена, топоніми, відомі географічні й історичні терміни. Таких статей близько двох тисяч, а загалом словник налічує 6982 вокабули. Усе це розмістилося на майже чотирьохстах сімдесяти п'яти сторінках.

У передмові Беринда пояснив мету своєї праці. Він написав, що в слов'янській мові багато «темних» слів, тобто таких, які важко зрозуміти, тому він узявся їх пояснити. Книжку він присвятив спудеям, тобто студентам. Тому її можна розглядати як подарунок молодому поколінню від старого вченого.

Друкувався «Лексикон» у друкарні Києво-Печерської лаври. Збереглися відомості, що Беринда видав його власним коштом, а вихід книжки припав на кінець серпня 1627 року. Дослідники називають 20 або 21 серпня. Книжка була великою за обсягом, що вимагало значних витрат на папір, фарбу й працю друкарів. Тому вихід такого видання став справжньою подією.

Значення словника виходило далеко за межі України. Це був найбільший і найважливіший словник у східнослов'янській лексикографії XVI–XVII століть. Згодом його перевидали, зокрема в 1653 році в Кутеїнському монастирі біля Орші в Білорусі. А дослідники відзначають, що матеріали «Лексикона» використовувалися в подальших словниках східнослов'янських мов.

Беринда був не лише словникарем. Він також був видатним друкарем і гравером. Його друкарська діяльність охоплює десятки видань, серед яких церковні й навчальні книжки. Очолюючи друкарню Києво-Печерської лаври в 1610–1620-х роках, він зробив її одним із провідних культурних центрів. Чимало виданих тут книжок прикрашали гравюри, виконані ним самим чи його учнями.

Памво Беринда помер 1632 року. Його поховали в Києво-Печерській лаврі, у місці, де він працював і творив. Його праця залишилася найважливішою пам'яткою, яка допомагає зрозуміти, якою була українська мова чотириста років тому.

Сьогодні «Лексикон» зберігся в кількох примірниках, а його факсимільне видання підготував мовознавець Віталій Німчук у 1961 році. Це дозволило науковцям і всім охочим ознайомитися з пам'яткою. Сьогодні сканований примірник доступний для читання в електронних архівах.

Історія Беринди нагадує, що кожне слово, яким ми сьогодні користуємося, має свою історію. І що за кожним словником стоїть людина, яка тридцять років складала його вручну, щоб мова жила далі.