Лялька мотанка

 

Лялька без обличчя: що в історії мотанки правда, а що сучасна легенда

Вона не має очей, носа й рота. Замість обличчя на ній хрестик із ниток або просто біла тканина. Її не шиють, а мотають із клаптиків, і вона стоїть на полицях сувенірних крамниць, у хатах, на військових позиціях і навіть у піснях на великих конкурсах. Це лялька-мотанка, один із найпоширеніших образів сучасної української культури. Про неї кажуть, що це прадавній оберіг, який захищає від зла. Але етнологи говорять інше, і їхня позиція заслуговує на увагу.

Почнімо з того, що вважається загальновідомим. За поширеним уявленням, мотанка це старовинна обрядова лялька, яку мотали з тканини без голки, щоб «не поранити долю». Обличчя в неї немає, бо на ньому, нібито, міг оселитися дух. Колір ниток і тканини має значення: червоний символізує життя й любов, білий чистоту, жовтий сонце. Існують і різні «типи» ляльок: берегиня, що береже оселю, крупеничка, яку наповнюють зерном для достатку, нерозлучники, яких дарують молодим.

Звучить красиво, і мільйони людей у це вірять. Але коли етнологи почали шукати підтвердження в старих джерелах, виявилося, що картина складніша. Етнологиня Марія Куряча, яку цитує «Суспільне Культура», пояснює: традиційна українська лялька виконувала передусім ігрову функцію. Це була іграшка для дітей, а не магічний оберіг. Дівчатка гралися в «маму й дитину», навчалися дбати про малого, наслідували дорослих.

Те саме стосується й техніки виготовлення. За словами етнологині, у минулому голки й ножиці переважно не використовували не з ритуальних причин, а з практичних. Ляльку робили з підручних матеріалів за кілька хвилин: із шматка полотна, соломи, качана, дрібок вовни. Голка й ножиці могли бути в хаті в єдиному екземплярі, тож їх брали лише тоді, коли була справжня потреба.

Найнеочікуваніше стосується слова. За словами дослідниці, не існує жодного етнографічного джерела, наукової праці чи словника, де народну ляльку називали б «мотанкою». Також не знайдено лінгвістичного чи етимологічного аналізу, який виводив би слово від дієслова «мотати». Іншими словами, назва «мотанка» в такому значенні фіксується лише в сучасну епоху.

Звідки ж узялася популярна легенда? За словами етнологині, мотанка набула поширення в 1990-х роках, коли суспільство, щойно здобувши незалежність, шукало нові культурні символи. Тоді й склався образ, який поєднав уривки знань про народні іграшки з новими магічними інтерпретаціями, а назву запозичили з сучасної мови. Етнологиня називає це «сконструйованою легендою», яка вже сама є частиною сучасного фольклору і працює по-своєму.

Це не означає, що мотанки вигадали з нуля. Народні ляльки з тканини, соломи, дерева справді існували в різних куточках України, їх робили для гри, а часом використовували й у деяких обрядах. Але образ цілісної системи ляльок-оберегів із визначеними функціями, кольорами й заборонами, як його сьогодні описують у соцмережах і на майстер-класах, переважно є сучасною реконструкцією.

Чи варто через це відмовлятися від мотанок? Науковці вважають, що ні. Етнологиня зауважує, що боротися з образом мотанки як оберега неможливо й не завжди потрібно. Головне не те, чим вона була колись, а чим є тепер. Сучасна мотанка стала символом ніжності, підтримки й пам'яті. Це нова традиція, яка виникла в наш час і має право на існування, якщо ми не видаємо її за те, чим вона не була.

Особливого значення мотанка набула під час війни. Жінки різних міст виготовляють їх для військових. У Вінниці мотанки роблять жінки, які втратили рідних на війні. У Миколаєві діти й мешканці громад створили понад сто тридцять ляльок, які передали захисникам разом із листами. Чернігівські майстрині виготовляють обереги для здоров'я й гарного сну й збирають кошти для армії. У Тернополі представили понад п'ятдесят мотанок у національному вбранні різних регіонів. А на Дитячому «Євробаченні» Україну представила Софія Нерсесян із піснею «Мотанка».

Це наочно показує, що символ може стати живим, навіть якщо він молодший, ніж здається. Людина, яка бере в руки клаптик тканини, мотає нитку й передає ляльку воїнові, вкладає в неї тепло й побажання. І для того, хто її отримує, це справжній оберіг, незалежно від того, що пишуть підручники.

Важливо тільки пам'ятати про різницю між історією й сучасною традицією. Етнологи застерігають: головний ризик у підміні понять, коли вигадка сприймається як тисячолітній звичай. Тому, коли розповідаєте дітям про мотанку, можна сказати чесно: це красивий сучасний символ, створений на основі народних ляльок, а не точна копія давнього обряду.

Така чесність нікого не принижує. Навпаки, вона показує, що культура живе й змінюється, а люди вміють створювати нові символи там, де цього потребує час.

А чи є у вас вдома мотанка? Хто вам її подарував і що вона для вас означає? Напишіть у коментарях.