Українськa Держава у 1918 року

 


Сім з половиною місяців, чотириста законів і спірна репутація: що створив гетьман Скоропадський у 1918 році і чому історики досі не можуть домовитися, як його оцінювати
Про Українську Державу 1918 року не існує спокійної згоди. Одні вважають її важливим етапом державотворення, інші авторитарною конструкцією, що трималася на німецьких штиках. Один і той самий гетьман Павло Скоропадський для когось «гетьман-українізатор», для когось постать, яку висміяли в «Білій гвардії» Булгакова. Спробуймо розібрати, що про цей короткий період відомо із джерел, і окремо показати, де думки істориків розходяться.
Почнемо з біографії. За матеріалом Kyiv Post, Павло Скоропадський народився в травні 1873 року в родині козацьких старшин, походив із відомого гетьманського роду й до 1918 року був генералом царської армії. Тобто це була людина із системи Російської імперії, яка пізніше очолила українську державу. Це один із «парадоксів», на які вказує автор матеріалу: в особі гетьмана поєднувалися російська військова кар'єра й козацьке коріння.
Тепер про те, як він прийшов до влади. За стислим енциклопедичним описом, Українська Держава, яку також називають Другим гетьманатом, була офіційно оголошена 29 квітня 1918 року маніфестом і законами про тимчасовий державний устрій. Вона виникла внаслідок перевороту проти соціалістично налаштованої Центральної Ради й Української Народної Республіки, і переворот вдався завдяки військовій підтримці німецької армії, зокрема генерала Вільгельма Грьонера. Столицею був Київ, а сама держава проіснувала з 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Інші джерела подають дату зречення Скоропадського як 15 грудня, тож розбіжність у добу тут є.
А ось як цю подію називають по-різному. Укрінформ, републікуючи статтю Національної академії СБУ, пише, що переворот Скоропадського це «повстання», і стверджує, що російська історіографія помилково називає його німецьким переворотом. Kyiv Post, навпаки, зазначає, що переворот відбувся після німецького втручання, яке просила ще Центральна Рада. Тобто навіть у питанні «як це назвати» висловлюються різні оцінки, і я не беруся вказувати єдино правильну. Скажу лише, що без німецької військової підтримки ця зміна влади, як описує енциклопедія, навряд чи була б можливою.
Тепер територія. За тією ж енциклопедією, держава охоплювала більшість України за винятком частини Донбасу, півдня Бессарабії та Криму. До неї входили також Стародубщина, Бєлгородщина, частини Курщини та Воронежчини, околиці Гомеля й Берестя, Підляшшя, Холмщина та частина Придністров'я. Цікаво, що при цьому, за словами автора Укрінформу, режим повернув собі контроль над Кримом, і до жовтня питання українського статусу півострова було врегульоване. Це дві публікації з різними акцентами: енциклопедія називає Крим винятком, а Укрінформ пише про його повернення. Імовірно, мова про різні моменти й різні статуси, але я не маю даних, щоб це розтлумачити.
Що саме зробили? Тут матеріали переважно сходяться. За Kyiv Post, за перші шість місяців видали понад чотириста законодавчих актів. У цей час відкрили або створили державні українські університети, Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Національну бібліотеку й Академію наук. Укрінформ додає, що українська мова стала робочою мовою адміністрації, а режим відновлював військову організацію й вів офіційні зв'язки з іншими країнами. Автор також пише, що влада прагнула збудувати ринкову систему, ґрунтовану на великій приватній власності. Для держави, яка існувала лише сім з половиною місяців, це довгий перелік. Але тут важливе застереження: я не знаю, які з цих установ реально запрацювали, а які залишилися на папері. Матеріал каже «було створено або відкрито», і далі я не додаю нічого.
Тепер про критику. І вона серйозна. За Kyiv Post, інші історики описують режим як авторитарну, «псевдомонархічну» конструкцію з зосередженням влади в руках гетьмана. Режим спирався, за тим самим матеріалом, на зросійщені чи проросійськи налаштовані групи: великих землевласників, промисловців, стару бюрократію й колишній царський офіцерський корпус. Укрінформ погоджується з частиною критики: автор пише, що реформи, які, на його думку, віддавали перевагу великому капіталу, пов'язані з селянськими повстаннями, а непослідовна позиція щодо Росії й некритичне запозичення чужих моделей послабили режим. Тобто навіть авторові, який оцінює Скоропадського позитивно, є що закинути його владі. Це корисне нагадування: захист і критика тут не завжди вороги, часто вони доповнюють одне одного.
І ще один вирішальний момент. У листопаді 1918 року, за Kyiv Post, гетьман видав грамоту про федерацію з майбутньою Росією. Це, за словами автора, відштовхнуло українців і не привернуло антибільшовицьких російських кіл. Невдовзі німецькі війська почали виходити, спалахнуло повстання проти Скоропадського, і він зрікся влади. До влади прийшла Директорія Української Народної Республіки, яка відновила УНР. Тобто Гетьманат не впав від одного удару: він ослаб одночасно з кількох боків.
А що потім? За Kyiv Post, Скоропадський жив в еміграції й помер після поранення під час авіанальоту союзників поблизу Мюнхена в квітні 1945 року. Це завершення життя людини, яка починала як царський генерал, була гетьманом на сім місяців і провела майже три десятиліття поза Батьківщиною.
Окремо про образ. Автор Укрінформу заперечує, що режим був антиукраїнським, і виступає проти зображення Скоропадського як «опереткового» персонажа, яке створили Булгаков і більшовицька пропаганда. Kyiv Post називає його іноді «гетьманом-українізатором». Тут я наводжу позиції авторів як позиції. Укрінформ у своїй публікації прямо зазначає, що погляди автора можуть не збігатися з позицією агентства. Іншими словами, це дискусія, у якій немає остаточного арбітра.
Чого ми не знаємо? Нам бракує надійних даних про кількість реально працюючих закладів, про реальну економічну політику, про ставлення населення в різних регіонах і про вплив німецької присутності на щоденні рішення. У використаних матеріалах немає докладного опису земельної політики, армії чи дипломатії. Для публікації з категоричними висновками потрібні праці істориків УНР і Гетьманату.
Підсумуємо. Скоропадський це не картонний герой і не злодій із кіно. Це політик, який за дуже короткий час виконав чимало державних і культурних кроків, але зробив це в умовах окупаційної залежності й спираючись на групи, які не мали народної підтримки. Хоч як його оцінювати, цей період нагадує, що українська державність ХХ століття була не одним прямим шляхом, а низкою спроб, часом суперечливих.
А як ви оцінюєте цю постать? Чи варто знати більше про Гетьманат 1918 року? Напишіть у коментарях.

Коментарі