Пантеон Володимира

 

Пантеон Володимира: шість ідолів на київському пагорбі й один різкий поворот

Більшість із нас знає Володимира Великого як хрестителя Русі. Але перш ніж змінити віру країни, цей князь зробив щось протилежне: звів у Києві цілий пантеон язичницьких богів. Тобто спочатку він укріпив старе, а вже потім його зруйнував, і ця дивна послідовність залишається однією з найцікавіших загадок нашої історії.

Про пантеон розповідає «Повість врем'яних літ». Під 980 роком літописець пише, що Володимир почав княжити в Києві одноосібно й поставив ідолів на пагорбі за княжим теремним двором. Головним був Перун: дерев'яний, зі срібною головою й золотими вусами. Поруч стояли Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл і Мокош.

Зверніть увагу на склад. У ньому шість божеств, і серед них немає, наприклад, Велеса, якого в договорах Русі з греками згадують поруч із Перуном. Тобто літописний пантеон не збігається з усіма відомими нам клятвами й іменами, і це змушує дослідників обережно ставитися до будь-яких «повних списків» слов'янських богів.

Окремо про кожного. Перун традиційно пов'язують із громом, війною й княжою владою: саме ним клялися князі й дружинники. Хорс, найімовірніше, божество сонця. Дажбога вважають богом світла й достатку, а Стрибога пов'язують з вітрами. Мокош, за поширеною версією, покровителька жіночих справ. Усе це лише припущення, бо власних текстів про свою віру слов'яни не лишили.

Найзагадковіший Симаргл. У джерелах його називають крилатим божеством, а дослідники звертають увагу, що саме ім'я, схоже, не слов'янського походження: його зіставляють з іранськими традиціями. Тобто в київському пантеоні змішалися місцеві культи й чужі впливи, що логічно для міста, яке стояло на перетині шляхів між північчю й півднем.

Чому Володимир це зробив? Одна з поширених гіпотез: молодому князю потрібна була єдина ідеологічна опора. Його оточення складали варяги, частина з яких була християнами чи сповідувала скандинавські культи, а місцеве населення трималося слов'янських вірувань. Загальний пантеон із Перуном на чолі міг об'єднати князівську владу під одним знаком. Це лише гіпотеза, але вона логічна.

Подібні кроки він робив і в інших містах. Наприклад, його дядько Добриня, який правив у Новгороді, також поставив там Перуна. Тобто політика мала системний характер: князі зміцнювали державу через релігію, а релігію підпорядковували державі. Для середньовічного світу це була цілком звична практика.

Але стабільності пантеон не принес. Минуло менш ніж десять років, і Володимир змінив напрям. За літописом, він розглядав різні віри, послав дослідників вивчати чужі обряди, зрештою обрав християнство візантійського зразка й охрестився. Причини вибору обговорюють досі: політичні, торгові, династичні, і однієї відповіді немає.

Що сталося з ідолами після 988 року? Літопис розповідає, що Перуна наказали скинути з пагорба, прив'язати до коня й тягти до Дніпра. Люди плакали, бо для них це було руйнуванням сталого світу, але князь діяв рішуче. Пізніше на цьому ж місці з'явилися християнські храми, зокрема Десятинна церква, яку звели на місці давнього поховального комплексу.

Варто зазначити, що пізніші зведення, наприклад так званий Київський синопсис XVII століття, додають до списку інших «богів»: Волоса, Позвізда, Ладо, Купала, Коляду. Але це текст набагато пізніший за події, його вважають сумнівним джерелом, і науковці обережно ставляться до таких переліків. Тому для реконструкцій важливіше те, що записано в давніших пам'ятках.

У списку лише одна жіноча постать, Мокош. Дослідники зазвичай бачать у ній покровительку жіночих занять і землі, але це лише реконструкція, адже літопис нічого не пояснює. Показово, що її поставили серед шести головних, тобто тоді вона мала чимале значення. Пізніше її образ частково увійшов у народну культуру, змішуючись із християнськими святими.

Місце, де стояли ідоли, літопис описує лише словами «на пагорбі за теремним двором». Це схиляє дослідників шукати святилище на Старокиївській горі, поблизу нинішніх церков, і саме тому згадка про Десятинну, збудовану згодом на місці давнього поховання, виглядає так символічно. Однак точне розташування кумирів і досі лишається предметом дискусій.

Історія пантеону Володимира показує, наскільки крихкою була межа між віруваннями. Ще вчора ідоли стояли на пагорбі, а сьогодні вже будують храм. Здається, цей поворот був не лише релігійним, а й політичним рішенням, яке змінило долю країни. Саме таких рішень історія й пам'ятає найдовше.