Анна Порфірородна

 

АННА ПОРФІРОРОДНА — ЖІНКА ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО І, МОЖЛИВО, МАТИ БОРИСА ТА ГЛІБА. ГІПОТЕЗА, ЯКА ЗМУШУЄ ІНАКШЕ ПОДИВИТИСЯ НА ХРЕЩЕННЯ РУСІ

Останнім часом я аналізувала інформацію про Анну Порфірородну — дружину Володимира Великого. І що більше заглиблююся в цю тему, то більше мене не полишає одне питання: чому про жінку такого рівня ми знаємо настільки мало?

Адже Анна була не просто «візантійською княжною». Вона була порфірородною принцесою — дочкою імператора Романа II, сестрою імператорів Василія II та Костянтина VIII, жінкою, народженою всередині імператорської династії Константинополя. Саме слово «порфірородна» означало особливий статус: народжена в імператорській родині за правління батька.

Для Володимира шлюб з Анною був подією зовсім іншого масштабу, ніж його попередні союзи. Він завойовував міста, землі, перемагав суперників силою, але Анну не можна було просто «взяти». Шлюб із нею означав фактичне входження київського князя до родинного кола однієї з найпрестижніших імператорських династій тогочасного світу.

Тому я б навіть не називала Анну «трофеєм». Це було більше: дипломатичне визнання нового статусу самого Володимира і Русі.

І саме після цього шлюбу ми бачимо колосальну трансформацію.

Звичайно, історики не мають документа, де було б написано: «Анна провела реформу Русі». Такого джерела немає. Але є реальність, яку важко не помічати: поруч із князем, який щойно прийняв християнство, приблизно два десятиліття жила жінка, яка народилася і виросла в самому центрі християнської Візантії.

Для Володимира нова віра була вибором дорослого чоловіка і державного правителя.

Для Анни це був світ її дитинства: храм, літургія, християнська модель шлюбу, церковна ієрархія, книжність, мистецтво, дипломатичний церемоніал.

Тому мені дедалі цікавіше дивитися на хрещення Русі не лише як на один день 988 року. Людей можна охрестити досить швидко. Але неможливо за один день створити нову культуру.

Хтось мав допомагати вибудовувати нове життя княжого двору, зв’язки з Константинополем, церковну традицію, нове виховання дітей, нове ставлення до шлюбу і родини.

І поруч із Володимиром була Анна.

А тепер починається найбільш загадкова частина цієї історії.

У Володимира було багато синів. Найдавніша літописна традиція називає матір’ю Бориса і Гліба невідому «болгариню». Але вже давно існує інша наукова гіпотеза: Борис і Гліб могли бути дітьми саме Анни Порфірородної.

Це не доведений факт, і тут важливо бути чесними. Але непрямі аргументи настільки цікаві, що їх варто знати. Український історичний довідник Котляра і Кульчицького прямо зазначає: хоча літописи називають їхню матір «болгаринею», непрямі свідчення дають підстави припускати їх походження від Анни. Таку можливість розглядав і відомий медієвіст Анджей Поппе. (UA History⁠)

І тут починають складатися дивні деталі.

Християнське ім’я Бориса було Роман.

А батька Анни звали імператор Роман II.

Християнське ім’я Гліба — Давид.

Саме Борис наприкінці життя Володимира отримує від батька військо і вирушає проти печенігів. За житійною традицією, після смерті Володимира дружина навіть пропонує Борисові взяти батьківське військо і сісти на київський престол.

А він відмовляється.

І ось цей момент мене зачепив найбільше.

Ми звикли до історії Русі, де боротьба за владу між братами часто завершувалася війною. Сам Володимир прийшов до влади через жорстоку династичну боротьбу.

А Борис і Гліб у давньоруській традиції поводяться інакше.

Вони не відповідають братовбивством на братовбивство.

Саме це згодом стало основою їхнього вшанування як страстотерпців — людей, які прийняли несправедливу смерть, але не стали відповідати насильством.

І якщо — ще раз наголошую, якщо — їхньою матір’ю була Анна, перед нами виникає зовсім інша картина.

Можливо, це вже було перше покоління княжих дітей, яке не переходило з язичництва у християнство, а народилося і виховувалося всередині нової християнської культури.

І тоді материнська лінія Анни стає надзвичайно цікавою.

Не «інша кров». І не тому, що Візантія була мирною — вона так само знала війни, змови і династичне насильство.

Йдеться про інше культурне виховання.

Анна могла передати дітям те, що для неї самої було природним від народження, — християнське уявлення про гріх братовбивства, милосердя, жертву, відповідальність перед Богом.

Ми не маємо тексту, де Анна говорить це Борисові чи Глібу. Тому це реконструкція.

Але подивімося, що відбувається далі.

У 1011 році помирає Анна.

У 1015 році — Володимир.

Того самого року гинуть Борис і Гліб.

Починається страшна боротьба за Київ. Зрештою перемагає Ярослав.

І от тут — ще один момент, який мене дуже вразив.

Ярослав не стирає пам’ять про Бориса і Гліба.

Навпаки.

Саме за його князювання формується їхнє особливе вшанування. Гліба переносять до Бориса у Вишгород, над місцем їхнього поховання постає храм. Пізніше сини Ярослава — Ізяслав, Святослав і Всеволод — у 1072 році збираються разом із митрополитом, єпископами, ігуменами та духовенством на урочисте перенесення мощей братів. Літопис окремо описує цю подію.

А культ тільки зростає.

Вишгородський храм Бориса і Гліба стає династичною святинею Ярославичів. У 1115 році відбувається ще одне грандіозне перенесення мощей, на яке збираються князі, духовенство і величезна кількість людей. Борис і Гліб стають одними з перших і найшанованіших святих Русі. Їхні імена — Борис і Гліб, Роман і Давид — потім повторюються в князівській родині поколіннями.

І ось парадокс.

Володимир мав багато синів.

Були князі сильніші.

Були князі, які перемагали у війнах.

Були ті, хто захоплював столи.

А через тисячу років ми особливо пам’ятаємо двох, які відмовилися підняти зброю проти брата.

Не переможців.

Не завойовників.

А Бориса і Гліба.

І навіть Ярослав, який переміг у жорстокій боротьбі за владу, фактично допоміг увічнити їхню іншу перемогу — моральну.

Тому мені дуже цікава ця можлива лінія:

Анна, трансформація княжого двору, нове покоління Борис і Гліб, відмова від братовбивства - перші великі святі нової Русі.

І тут я повертаюся до Анни.

Можливо, ми занадто довго дивилися на хрещення Русі тільки через чоловічу політичну історію. Володимир охрестив Русь.

Це безперечно.

Але поруч із ним опинилася жінка, яка принесла із собою вже сформований світ християнської цивілізації.

І, можливо, її справжній вплив треба шукати не лише в літописних фразах, а в тому, яким став двір Володимира після її появи і якими виросли люди наступного покоління.

Чому ж ми так мало знаємо про саму Анну?

Тут я не хочу створювати красиву змову там, де ми не маємо доказів. Ми не можемо сьогодні стверджувати, що інформацію про неї навмисно приховали. Але середньовічні літописи переважно писали історію князів, престолів, походів і чоловічої династії. Жінки дуже часто залишалися на периферії тексту, навіть коли їхній реальний вплив міг бути значним.

Тому відсутність десятків сторінок про Анну ще не означає відсутності самої Анни в процесах, які змінювали Русь.

Навпаки — саме ця тиша змушує ставити питання.

Що вона привезла із собою з Константинополя?

Яку роль мала при дворі?

Як виховували дітей після 988 року?

Чому Борис мав таке становище біля батька?

Чому його християнське ім’я — Роман, як у батька Анни?

Чому саме Борис і Гліб стали настільки важливими для сакральної пам’яті Русі?

Анна бачила руські традиції чи хотіла мати таку участь своїм синам…

І чи справді це лише випадкові збіги?

Я поки не ставлю крапку.

А що ви знаєте про Бориса та Гліба — синів Володимира Великого? Чи знали ви, що вони стали одними з перших святих Київської Русі?