Ціна експансії на Далекий Схід: економічні втрати Росії у війні з Японією в 1904 – 1905 роках

Кісабура Охара. Сатирична карта, виготовлена ​​японським студентом університету Кейо під час російсько-японської війни. Маньчжурія / Китай / Тибет / Туркестан / Формоза. 1904 р.

   Продовження циклу «Ціна імперіалізму». Початок читайте в статтях:

«Ціна імперіалізму: скільки коштували загарбницькі війни Московського царства і Російської імперії»

«Царювання Олександра І – агресивний імперіалізм за рахунок своїх підданих»
«Ціна імперіалізму: Кримська війна, завоювання Кавказу та Туркестану»

  Після невдалих спроб оволодіти Константинополем у війнах 1853 – 56 та 1877 – 1878 років, Російська імперія змушена була припинити своє агресивне просування на землі Османської імперії. Натомість експансія була спрямована у діаметрально протилежний бік – на Далекий Схід.

«Путь далек – Дальний Восток»

  Саме тут, наприкінці ХІХ століття, зіштовхнулися інтереси Російської та Японської імперій. Боротьба розгорнулася за панування в Маньчжурії та Кореї.

  Ще в 1896 році Олександр Безобразов запропонував царю під виглядом комерційних підприємств (концесій)  здійснити захоплення Кореї.

Олександр Безобразов

  План передбачав створення компаній які б займалися лісозаготівлею, а в супровідїм надавалася охорона, створена на базі регулярної армії. Такі собі «зеленые человечки» ХІХ століття.  

  На початку ХХ століття почалася реалізація цього плану групою, що отримала назву «безобразівська кліка». Перевдягнуті в цивільне царські вояки не тільки рубали дерева на узбережжі річки Ялу, але будували військову інфраструктуру: форпости, шляхи, казарми та стайні.

  Цілком слушно, гібридна комерція Російської імперії викликала занепокоєння Японії та її союзника Великобританії, що спричинилося до початку бойових дій 27 січня (9 лютого) 1904 року.

  Не будемо занурюватися  в перебіг військового протистояння Японії та Московщини. Варто лише відзначити, що Росія програла цю війну, оскільки її армія ніде і ніколи не могла успішно воювати без величезної чисельної  чи технічної переваги, і (або) без підтримки могутніх союзників. Японія завдала Російській імперії цілу низку поразок, найславетнішою з яких була Цусимська битва – найбільша битва і поразка за всю історію московського панцирного флоту.

  Можна пояснити поразки московства віддаленістю театру бойових дій, складнощами постачання армії, низькою мотивацією війська і тому подібними чинниками. Усе це мало місце, але не було визначальним. Зацікавленість вояків царської армії у війнах на Далекому Сході не сильно відрізнялася від настроїв під час агресії в країни Середньої Азії. За чисельністю царська армія була однією з найбільших у світі, отже могли просто, з часом, завалити трупами Японію.

  Причина поразки була в іншому. Російська імперія завжди була бовваном на глиняних ногах. Ця химера завжди живилася за рахунок визиску загарбаних територій, отже мала доволі слабку економіку, що не базувалася на розвиненій промисловості та передових технологіях. Тому, без допомоги союзників, у війні з сильним супротивником, швидко вичерпувала свій економічний потенціал і зазнавала дошкульної поразки.

Японський плакат, що розповідає про успіхи Японії у боротьбі з флотом Російської імперії. 1904 р.

  Не стала винятком і російсько-японська війна 1904 -1905 років. Московщина швидко наблизилася до стану економічної кризи, що мало не завершилася знищенням самодержавства. Царату вдалося викрутитися із складної ситуації, але так, що в недалекому майбутньому втягнуло свою імперію в нову війну, яка поклала край існуванню царської влади дому Романових.

«Финансы поют романсы»

  Початково Міністерство фінансів Російської імперії виділило на війну з Японією 100 млн. руб. У ході бойових дій тільки прямі витрати склали 2 346,9 млн. руб., тобто в 23,5 рази більше. Таких грошей у царській скарбниці не було, оскільки всі щорічні надходження до бюджету Російської імперії не перевищували 2 млрд. руб.

Терміновий додаток до журналу "Нива" зі зверненням Ніколая ІІ про початок війни з Японією. 1904 р.

  Царат, аби подолати бюджетний дефіцит, вдався до друкування паперових грошей, без забезпечення їх золотим запасом імперії. Протягом 1904 – 1905 років було надруковано 354 млн. незабезпечених золотом рублів. Натомість, за час війни, золотий запас імперії «схуднув» на 20%.

  Наприкінці 1905 року, не в останню чергу завдяки діям одного з провідників Петроградського Совєту, соціаліста та капіталіста в одній особі,  Ізраеля Гельфланда (Олександра Парвуса), банківська система імперії опинилася на межі колапсу. Тільки в листопаді та грудні 398 тисяч вкладників залишили Госбанк, і вилучили з нього 148,6 млн. руб. вкладів.

  Від фінансової катастрофи царат могла врятувати лише велика позика, але її ніхто не квапився давати. Московські фінансисти та підприємці, що були переважно старообрядцями, не поспішали фінансувати режим, який з давніх-давен їх переслідував та визискував, і зволікав йти на пом’якшення політики щодо «розкольників».

  Західні країни або не мали вільних коштів, або не бажали фінансувати царський режим. Інтереси Британської імперії, в ті часи, збігалися з інтересами Японії, отже про жодні кредити Московщині звідти не могло бути і мови.

  У банкірів США грошенята були. Але в Сполучених Штатах, у фінансовому секторі економіки діяло багато євреїв, які зовсім не квапилися надавати позики країні, де антисемітизм був державною політикою.

  Конкретний приклад. У штаті Нью-Йорк майже кожен п’ятий був юдеєм. Яка громадська думка була там про імперію де смуга осілості та єврейські погроми були нормою?

  Царський уряд розпочав переговори з Яковом Шиффом,  головою одного з найбільших банків Америки Kuhn, Loeb & Co, та іншими банкірами євреями. Слід віддати належне банкірам – вони подбали і про свій народ, і про свої інтереси. Єврейські фінансисти  поставили царату вимогу скасувати смугу осілості, та надати їм можливість реалізувати в Російській імперії низку комерційних проектів. Цар відмовився, і залишився без американських кредитів.

  У квітні 1904 року, царат зміг позичити гроші у банкірів Франції. Але ані сума (еквівалент 300 млн. руб), ані плата за кредит (6,5% річних, що в 1,5 – 2 рази перевищувала довоєнну процентну ставку) не влаштовували царський уряд.

  В Російській імперії починалася економічна криза, яка оберталася на громадянське протистояння. Спалахнули селянські, робітничі та військові повстання, що отримали назву «Перша російська революція 1905 – 1907 року».

  Аби впоратися з повсталими народами царат змушений був піти на низку поступок повсталому люду. І головне – знайти гроші, щоб виплатами погамувати народне невдоволення.

  На щастя для Московщини, Франція та Німеччина в 1905 році зійшлися в суперечці за панування у Марокко. За цих умов Франція змушена була шукати собі союзників, і була ладна плати за гарматне м’ясо, звичайно із зиском для себе.

  Цар Ніколай ІІ, що опинився у фінансовій скруті, вирядив до Парижу свого емісара, який запевнив французький уряд, що Московщина за кредит зобов’язується надати підтримку у найбільш бажаній для Франції формі.

  Бажаною для Франції була військова допомога Російської імперії в разі збройного конфлікту з Німецькою імперією. На цьому ґрунті учасники перемовин досягали згоди.

  У лютому 1906 року представник найбільшого у Франції Banque de Paris, розпочав переговори з очільниками Російської імперії.

  Домовленості передбачали поступки з боку царату. Замість мільярда рублів надавався кредит у розмірі 843,75 млн. під 5% річних, з повним погашенням боргу в 1946 році. Цар отримував кошти, аби подолати революційні настрої в імперії. Натомість Росія уклала угоду, яка в 1914 році, змусила вступити її у Першу світову війну, в якій зазнала нищівної поразки, яка спричинила крах самодержавства і фізичне знищення значної частини династії Романових.

Падіння престижу Російської імперії, який символізує піщаний годинник, після поразки у війні з Японією. Журнал "Панч", Британія. 1905р.

  Більшовикам удалося опанувати Московщиною в 1917 році, і ціною великої крові зберегти імперію. Яка так і залишилася бовваном на глиняних ногах – як і раніше, в ній надмірна  військова потуга і зовнішня агресія базувалися на хисткій економіці. Після того як були пограбовані всі і вся: поміщики і капіталісти, поневолені народи, земні надра і корисні копалини, держава більшовиків (СССР) припинила своє існування.

  Ідейні спадкоємці Російської імперії та СССР, що звуть себе «Російською Федерацією» повністю зберігають усі вади своїх попередників: агресивну політику зі слабкою економікою. Правлячий режим РФ неминуче припускається фатальних помилок, як і всі їх попередники, оскільки діє за тими ж мотивами у подібних умовах.

  Економіка РФ базується на продажу корисних копалин, сильно залежить від мінливої кон’юнктури ринку, тому дуже вразлива. До того ж це державне утворення повністю зберігає імперську структуру, яка знаходиться в стані системного розпаду.

  Українцям варто усвідомлювати, що розпад імперій – процес невідворотній, і Російська Федерація – не виняток з правила. Тому Україна виграє теперішні визвольні змагання, оскільки процес утворення незалежних національних держав на уламках імперії – об’єктивна історична реальність.

  Москва може вести ар’єргардні бої за збереження імперії, які зрештою, приречені на поразку. Московство може тимчасово насадити в Україні, Молдові чи Грузії своїх монік зеленських, додонів та іванішвілі.  Але для поневолених Москвою народів це означає лише тимчасове спадання національно-визвольної боротьби. За яким неминуче незабаром почнеться новий підйом визвольного руху.

  Як і століття тому, московський імперіалізм, у пориві зовнішньої експансії, знов занапастить себе. Важливо не припуститися помилок перших визвольних змагань України, і не дати московським імперіалістам нового шансу, піддавшись на чергові пустопорожні гасла: «Мир народам! Фабрики рабочим! Мишебратья! Адіннарот!» і тому подібним побрехенькам. В цих закликах немає жодного правдивого слова.

  Гасла і принципи вільної України зовсім інші: «Геть від Москви!», «Волю народам і людині!», «Перемогти в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу!», «За вільні національні держави поневолених народів!».