Ярослав Струтинський «Яспар» із с. Блюдники.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Ярослав Струтинський («Яспар»), що безпосередньо опікувався транспортуванням голландців через Карпати. (фото надане Володимиром Морозом)

***************

«Яспар» і Блюдники

05.09.2016р.

Інколи дослідження сторінок минулого підкидає нам свої сюрпризи. Переглядаючи книгу П. Потічного «Пропагандивний рейд УПА в Західну Європу» (Торонто – Львів, 2014), ми натрапили на цікаву інформацію про народження одного із провідних діячів ОУН-УПА Ярослава Струтинського у селі Блюдники Галицького району. Звісно цю інформацію ми старалися перевірити за різними джерелами. Однаку усі відомі з них твердили одне і теж: Я. Струтинський є уродженцем цього села. Не маючи під рукою інших відомостей, ми вирішили матеріал про нього узагальнити та оприлюднити. 

Можливо, хтось із часом і зможе цей факт підтвердити додатково, або заперечити. А поки що подаємо короткий життєпис цього історичного діяча, біографія якого цілком заслуговує на статтю у Вікіпедії.

Струтинский Ярослав («Яспар», «Новий») (26.08.1922—19.10.1999) — народився в с. Блюдники Галицького района Івано-Франківскої області. Середню освіту здобув у Станиславові в 1941 році. Член Юнацтва ОУН з 1939 року, влітку 1941 р. — учасник Старшинської школи ОУН у Великих Мостах у Львівській області, в 1941 — 1943 рр. — член обласної воєнної референтури ОУН Станіславської області. З 11.1943 — член штабу ВО «Говерла». З 05.1944 р. — заступник головного зв’язквого УПА з Угорською арміею, з 10.1944 — перебуває в Угорщині, де бере участь у формуванні повстанських загонів «Копіяш», з 1945 — в Західній Німеччині. В 1950 р. емігрував до США, мешкав у Чикаго. Член Торонтського видавництва комитету «Лiтотис УПА», декілька разів був вибраний головою Об’’єднання колишніх Вояків УПА.

Такі скупі біографічні дані, звісно, не дають повної картини його непростого життя. Тим більше, що їх можна доповнити окремими відомостями, які ширяться Інтернетом. Так відомо, що Я. Струтинський у квітні 1944 року став першим командиром сотні «Дружинники» у Галицькому районі. Зазначимо, що своїм основним псевдонімом він взяв ім’я одного з трьох царів зі Сходу, які прийшли привітати новонародженого Ісуса. По-східному воно звучить як Каспар або Яспар.

Пізніше він як ад’ютант командира ВО «Говерла» Івана Бутковського («Гуцула»), був присутній разом із о. І. Гриньохом та А. Дольницьким на присязі курсантів старшинської школи «Олені». Також Ярослав Струтинський («Яспар») безпосередньо займався організацією переправи офіцерів за кордон. Він був організатором безпеки для групи старшин Королівсь¬кого війська Голландії, яким вдалося втекти з німецького табору у м. Станіславі. Він забезпечував конвой цієї групи в Угорщину та її повернення до західних альянтів (союзників – І.Д.). Пізніше уже працюючи в «Літописі УПА», Ярослав Струтинський подасть від себе інформації про поїздку до Голландії з професором Петром Потічним та про зустріч й інтерв’ю з голландськими генералами, яким УПА допо¬могла в 1944 році дістатися з Галичини до Голландії.

З травня 1944 року він став заступником головного з в ’язкового УПА з Угорською армією. Річ у тім, що з кінця 1943 р. в ОУН і УПА існувала домовленість з угорськими військовими про нейтралітет і співпрацю.

Цікаві дані про відносини УПА з угорською армією подає у своєму щоденнику один із працівників штабу 4-ої ВО «Говерла». За ними, 4 вересня 1944 р. угорська військова розвідка надіслала до штабу ВО лист з пропозицією про передачу трьох угорських офіцерів, захоплених повстанцями 1 вересня, в обмін на угорську зброю та амуніцію. Того ж дня, здійснено інсценування передачі угорцям трьох полонених офіцерів під виглядом сутички із сотнею мадярів, очолюваної закарпатським поручиком І. Іванчом. 12 вересня 1944 р. група старшин УПА у складі нового командира 4 ВО «Говерла» М. Твердохліба («Грім», «Музика», «Петро») і працівника штабу групи сотника К. Петерса («Сокола») здійснила поїздку до місця розташування угорського командування, досягнувши домовленості про організацію поїздки старшин УПА на територію Закарпаття.

14 вересня 1944 р. командир «Грім», шеф зв’язку ГВШ УПА М. Медвідь («Карпович»), Я. Струтинський («Яспар») та інші повстанські старшини виїхали на територію Закарпаття. Відвідавши угорську заставу під командуванням поручика І.Іванча, група старшин УПА у супроводі угорських підрозділів, що відступали, виїхала залізничним потягом до станції Рафайлова. Після цього, пересівши на угорську машину пропаганди, вони перетнули кордон і залізницею доїхали до Хуста. Упродовж усієї подорожі старшин УПА постійно супроводжували угорські молодші офіцери і солдати. «Мадяри оглядають нас із зацікавленням й мають до нас респект, бо знають, що ми із УПА», — писав у своєму щоденнику невідомий працівник штабу ВО «Говерла». 16 вересня 1944 р. в Хусті відбулася зустріч між командуванням 4-ої ВО «Говерла» та угорськими офіцерами, про результати якої цитоване джерело, на жаль, не подає інформації.

Тут також відбулася зустріч із зв’язковим старшиною при штабі 1-ої угорській армії капітаном А. Дольницьким («Голубенко»). 17 вересня 1944 р. група старшин УПА разом із «Голубенком» у супроводі угорського майора виїхала до Сколого. Проблема Закарпаття у переговорах між представниками українського визвольного руху не обговорювалась. Можливо, що предметом переговорів з представниками угорського командування було врегулювання відносин між УПА і частинами 1-ої угорської армії, що відступали, а також передача розвідувальної інформації УПА про розташування части Червоної армії у Карпатах.

Андрій Кисіль - Дольницький користувався також псевдонімом «Немо». Восени 1944 р. угорський Генеральний штаб повідомив Дольницького про намір створити за зразком УПА угорський повстанський рух для боротьби з більшовиками. Мадяри просили надіслати в їх розпорядження інструкторів для вишколу майбутніх угорських партизанів. На заході Угорщини, біля м. Папа, було створено вишкільний табір цього формування, що мало називатися «Копіяш» (у перекладі з угорської «хоругвоносець»). Групу старшин-вишкільників з УПА розмістили в с. Даба за 10 км від м. Папа. Також цей пункт став транзитним для членів ЗП УГВР і деяких українських утікачів. З’явилася думка створити в Угорщині відділ УПА. До лютого 1945 р. була створена добре вишколена група, якою командував Ярослав Струтинський — «Яспар». Між УПА і угорським військовим командуванням також була досягнута домовленість про закидання відділу з 14 українських парашутистів на чолі зі Струтинським угорськими літаками у Карпати.

Про ці події Ярослава Струтинський згадує наступне: «В той час я був з різними завданнями у Празі, Братіславі, Кракові і Відні, роз’їжджаючи по наших зв’язкових пунктах чи до людей з групи ГСЗС УГВР Миколи Лебедя. З різних місць мені вдалося заанґажувати деяких вартісних молодих людей до нашого відділу УПА в Угорщині для спеціальних доручень. До лютого 1945 р. ми мали добре вишколену групу, якою під час мого подорожування командував «Криленко». Десь у початках березня на наш постій прибули генеральний секретар закордонних справ УГВР Микола Лебедь, віце-президент УГВР о. д-р Іван Гриньох, майор Іван Бутковський («Гуцул»), член УГВР письменник Іван Багряний та полковник Олександр Даниленко («Данько»), колишній вояк УНР, тепер УПА — всі вони були в дорозі на Захід.

Їх приймав Андрій (Дольницький – І.Д.) та примістив на добрих квартирах. Це було в місцевості с. Даба, за якихось 40 км на захід від озера Балатон. Гості мали наради з нами. Почувши, що Андрій зорганізував відділ УПА для спеціальних завдань, рішили, якщо це було б можливим, вислати угорським літаком та скинути парашутами на Підкарпаття (Прикарпаття – І.Д.) групу для зв’язку. Цю ідею Андрій зреферував в угорському штабі і по кількох днях одержав відповідь. Угорці мали літаки, тільки було обмежене пальне. Проте віддаль була невелика й вони обіцяли влаштувати політ.

Мене призначили командиром цієї групи парашутистів. Я з Андрієм вибрали до неї людей з-поміж вояків нашого спеціального відділу УПА, який Андрій зорганізував в Угорщині. Нашим завданням було приземлитися на відомому мені терені дій УПА, шукати зв’язку до Генерального секретаря УГВР та Головного Командира УПА генерала Тараса Чупринки» й поінформувати його про ситуацію на цьому боці фронту та про дотеперішню діяльність закордонної місії УПА на чолі з Миколою Лебедем і о. д-ром Іваном Гриньохом. Нам не було вільно брати нічого на письмі. Інформувати я мав лише усно. Почався інструктаж, що я маю переказати, і вишкіл цілої групи. У вишколі брали участь також члени УГВР. Кілька лекцій провів з курсантами також Іван Багряний.

Так вишколюючись і в постійній готовості, що завтра можемо від’їхати, проминуло майже два тижні. Тим часом ситуація змінилася. Від Румунії підкочувався фронт. Угорські штаби були затурбовані, що от-от червона навала заллє їхню державу. Врешті вони повідомили, що не можуть нам виділити літака, бо взагалі не мають пального. Наші гості з УГВР від’їхали на Захід, щоб там шукати контакту з альянтами. Мої останні дні на Угорщині пройшли в непевності, що може більше не побачимося з Андрієм.

Група угорських старшин з головного штабу мала завдання організувати партизанку, коли совєтська армія займе територію їхньої країни. Вірний розвинутій дружбі, Андрій вирішив залишитися в Угорщині та ділити з ними долю й недолю. Мені він радив податися на Захід і там шукати зв’язку з місією УГВР закордоном. Тож як тільки потепліло, напровесні 1945 р. я відійшов на Захід ще з 14 вояками з нашого відділу для спеціальних завдань. Андрій появився у Західній Німеччині щойно в 1946 р. Тоді ми зустрічалися декілька разів».

У серпні 1945 року Я Струтинський перебував уже в Мюнхені. Він розповів, що розігнав загін УПА, діючий в районі гір. Криниці, і створив загін новий в кількості 40-50 чоловік. у зв'язку з тим, що незабаром почався наступ Червоної Армії, створений ним загін УПА розбігся, а сам він поручник УПА виїхав в еміграцію. З 1945 року Я. Струтинський перебував у Західній Німеччині, де був членом місії УПА. У 1945—47 роках, підви¬щений ЗП УГВР до сотника. У 1950 р. емігрував до США і поселився в Чикаго, де закінчив технічні студії.

До виходу на пенсію працював будівельним інженером. Одружений з Євстахією Берень. У США декілька разів був головою Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади, був членом Товариства українських інженерів у США (у 1980 р. обраний головою його місцевого відділу), членом Видавничого комітету «Літопису УПА» став від початків заснування Тісно співпрацював з Українським інститутом модерного мистецтва, був його меценатом, також він очолював хор «Сурма» та опікувався молодіжним оркестром у Чикаго.

У жовтні 1973 р. під час засідання Головної управи об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади, її голова Ярослав Струтинський («Яспар») перед колишніми членами ОУН та вояками УПА згадав про те, що «ми видали дуже рідкісний спомин генерала голландської армії —Едварда ван Хотеґема «Моя зустріч з УПА» (Нью-Йорк, 1972 р.). Спомин цей написаний щиро та живо. У ньому він переповідає події 1944 р. та про допомогу, яку він одержав від нас, тому доложіть усіх старань, щоб розповсюдити її на місцях серед своїх приятелів та громадянства». Ярослав Струтинський хотів якомога швидше поінформувати українців, які були розкидані по всьому світу, як це було можливо, і таким чином прискорити пропагування відносин з однією із західних країн, що дуже було на той час необхідним.

Пізніше Ярослав Струтинський на одному із засідань Головної управи об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади згадував, що він особисто у 1990 р. на звернення д-ра Остапа Винницького з Торонто, з дослідницького центру в Канаді, дав інтерв’ю, як колишній старшина УПА для документального фільму - «Україна у Другій світовій війні» та розповів про зустріч з вищезгаданими голландськими офіцерами. Ярослав Струтинський помер у 1999 році в Чикаго, де й похований.

Зрозуміло, що навіть ця стаття не може дати остаточної відповіді, де народився наш герой. Тут потрібні дані із Метричної книги, або якась інша достовірна інформація. І все ж, перебуваючи довший час на еміграції, Я. Струтинський міг цю інформацію виправити. Як бачимо, з П. Потічним, з книги якого ми взяли ці відомості, вони були знайомі. Однак він цього не зробив, то ж нам залишаєтесь повірити написаному.

Джерело

http://galslovo.if.ua/index_old.php?st=6029