Кримська політична криза

 Кримська
політична криза

30 січня 1994 року у другому турі виборів на посаду президента Автономної Республіки Крим переміг лідер Республіканської партії Криму Юрій Мєшков, який взяв курс на «возз'єднання з Росією». Але відсутність єдності серед його прихильників і внутрішня та зовнішня політична ситуація завадила реалізації цього сценарію.

У 1990 році на хвилі дезінтеграційних процесів у СРСР у Криму виник республіканській рух, який виступав за відновлення Кримської АРСР. Скориставшись з оголошення Михайлом Горбачовим Всесоюзного референдуму про збереження СРСР, партноменклатура Кримської області організувала власний референдум про відновлення автономії, який пройшов 20 січня 1991 року. Верховна Рада УРСР підтримала його рішення і 12 лютого 1991 року прийняла закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки».

Автономний статус півострова сприяв поширенню сепаратистських тенденцій, виразником яких стали російські націоналісти з числа місцевої інтелігенції, військових пенсіонерів, представників проросійського бізнесу, які й сформували Республіканську партію Криму, що взяла курс на «возз'єднання Криму з Росією». Їй протистояла стара партноменклатура на чолі з Миколою Багровим — головою Верховної ради АР Криму, яка теж прагнула більшої самостійності від Києва.

У квітні 1992 року Верховна Рада України (ВР) прийняла закон «Про статус Автономної республіки Крим» і затвердила положення про представника Президента України в АРК. У відповідь місцевий парламент прийняв акт «Про проголошення державної самостійності Республіки Крим» та Конституцію АРК, який залишав Крим у складі України фактично на правах конфедерації і з правом вести самостійну зовнішню політику. ВР України визнала ці документи неконституційними і, зрештою, Президенту Леоніду Кравчуку вдалося домогтися компромісу — у вересні 1992 року була затверджена нова Конституція Криму, яка трактувала півострів як державу у складі України, а російська мова отримала статус державної.

У вересні 1993 року Багров ініціював запровадження посади президента АРК. Готуючи її, фактично, «під себе», він прорахувався, і у другому турі виборів, який відбувся 30 січня 1994 року, переконливу перемогу здобув лідер Республіканської партії Криму Юрій Мєшков. У квітні сформований ним міжпартійний блок «Росія» отримав перемогу на виборах до Верховної Ради АРК, що дозволило Мєшкову підпорядковувати собі місцеві силові відомства, запровадити на території Криму відмінний від решти України часовий пояс та російський рубль в якості паралельної з гривнею валюти.

Але внутрішня та зовнішньополітична ситуація не дозволили Мєшкову реалізувати взятий ним курс. Його стратегічною помилкою стала підтримка заколоту Руслана Хасбулатова — Олександра Руцького проти президента РФ Бориса Єльцина, який був придушений силою 3-4 жовтня 1993 року. Зменшення фінансування з Росії спричинило посилення суперечностей між фракціями правлячого політичного блоку партій, які вилились у протистояння Мєшкова з Верховною Радою АРК. Розпустивши її у вересні 1994 року, він дав привід активно втрутитись у кримські справи Києву, який визнав його дії неконституційними.

Зовнішньополітичні позиції РФ в той час були слабкими аби піти на активне втручання в Криму: вона саме вела з Україною переговори про розподіл Чорноморського флоту і за посередництва США — щодо відмови від радянської ядерної зброї. А Перша російсько-чеченська війна, що почалась у грудні 1994 року, повністю унеможливила реалізацію силового сценарію з боку Росії.

У результаті компромісу ВР Криму з новобраним Президентом України Леонідом Кучмою 17 березня 1995 року посада президента АРК була скасована одночасно із внесенням змін до законодавства АРК, яке було узгоджене у відповідності до українського законодавства, — Законом «Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим» півострів перетворювалася в позбавлену суверенітету адміністративно-територіальну автономію у складі України. Цим же законом вся повнота виконавчої влади в АРК передавалась голові уряду Криму Анатолію Франчуку, на той момент свату Кучми.

Після своєї відставки Юрій Мєшков був змушений емігрувати до Росії, де він отримав громадянство РФ. Його спроба в 2011 році приїхати до Симферополя закінчилась депортацією і забороною на в'їзд в Україну терміном на 5 років. Він зміг повернутись до окупованого російськими військами Криму в березні 2014 року, щоб взяти участь у референдумі щодо його входження до складу Російської Федерації.