Південно-Африканський Союз

Південно-Африканський Союз

31 травня 1910 року набув чинності акт британського парламенту, за яким чотири колонії на Півдні Африки об'єднувалися в Південно-Африканський Союз, що на правах домініону увійшов до складу Британської імперії. Акт діяв понад півстоліття і був покладений в основу конституції незалежної Південно-Африканської Республіки.

Друга англо-бурська війна завершилась підписанням 31 травня 1902 року в Преторії мирного договору, за яким бурські (голландські) республіки Трансвааль і Оранжева Вільна держава втратили незалежність і увійшли до складу Британської імперії. У наступні роки Лондон доклав чимало зусиль для їх об'єднання із англійськими Капською колонією і колонією Наталь у більш тісний союз. З цією метою 12 жовтня 1908 року почала роботу Національна конвенція, яка протягом року врегулювала засади урядового, законодавчого та економічного союзу колоній, які у формі конституційного акту були передані британському уряду.

19 серпня 1909 року відповідний законопроект був затверджений Британським парламентом, а 20 вересня — підписаний королем Едуардом VII. «Акт про Південну Африку» містив конституцію Південно-Африканського Союзу (ПАС), за якою виконавча влада в ПАС належала англійському монарху або призначеному ним генерал-губернатору, при якому створювалася виконавча рада; законодавчим органом ПАС був парламент, що складався з англійського короля чи королеви, сенату і асамблеї (палати зборів), членами якого могли бути обрані лише британські піддані європейського походження.

Південно-Африканський Союз в 1914 році: площа — 2 045 000 кв. км, населення — 6 мл чол., столиці — Преторія (адміністративна), Пітермаріцбург (фінансова), Кейптаун (законодавча), Блумфонтейн (судова)

На відміну від Канади і Австралії, які стали домініонами через федерацію британських колоній, «Акт про Південну Африку», який набув чинності 31 травня 1910 року, створив централізовану, унітарну державу, кожна з чотирьох провінцій якої управлялась адміністратором, призначеним центральним урядом. Він започаткував систему расової та національної дискримінації, яка після Другої світової війни переросла в систему апартеїду, засудження якого Британською співдружністю націй привела до проголошення 31 травня 1961 року незалежної Південно-Африканської Республіки.