Облога Руана
В ході Столітньої війни 31 липня 1418 року армія короля Генріха V Ланкастера розпочала облогу Руану. Його падіння через сім місяців дозволило англійцям до початку весни наступного року захопити всю Нормандію, зробивши її плацдармом для подальшого завоювання Франції.
Після перемоги в битві при Азенкурі Генріх V з тріумфом повернувся до Англії і на початку 1416 року розпочав підготовку до нової військової кампанії у Франції. На цей раз він планував повернути герцогство Нормандія, яке Англія втратила за правління короля Джона Безземельного в 1203-04 роках, та герцогство Аквітанія, котре формально перейшло до складу Англійського королівства за умовами мирної угоди, підписаної між королями Едвардом ІІІ Плантагенетом і дофіном Карлом V Валуа в Брітіньї 8 травня 1360 року, але повністю контролювалося французами.
30 липня 1417 року 12 тисяч лицарів у важких обладунках, лучники, 3 тисячі саперів, мінерів, механіків, зброєносців, зброярів і канонірів повантажились у Саутгемптоні разом із обложною технікою на 1500 суден і наступного дня кинули якір в усті маленької ріки Тук по інший бік Ла-Маншу. Півтисячі французьких лицарів намагалися завадити висадці англійців, але були змушені відступити під натиском чисельно переважаючого ворога. Завоювання Нормандії розпочалося із захоплення стратегічно важливих фортець Бонвіль та Овільє і вже 18 серпня 1417 року Генріх з основними військами оточив Кан — друге після Руана місто в Нормандії з населенням до 40 тисяч чоловік. В результаті облоги, кровопролитних штурмів та безперестанного бомбардування 4 вересня місто капітулювало і було віддано на розграбування. «З падінням міста Кана король Англії вселив нормандцям такий жах, що вони втратили всю свою мужність», — писав про ті дні невідомий монах із Сен-Дені.
Після капітуляції Кана англійці захопили Байо, Тійї, Віллер-Бокаж, де лишили надійні гарнізони, 2 січня 1418 року — місто Фалез, батьківщину Вільгельма Завойовника, й до весни в їх руках опинилась уся Нижня Нормандія від Евре до Шербуру. Завойована територія перебувала під адміністративним управлінням чотирьох бейліфів (судових приставів): сера Джона Радкліффа в Евре, сера Роланда Лентхолла в Алансоні і сера Джона Ассхетона в Шербурі, сера Джона Попхема в Кані, котрий як і при французах залишився адміністративним центром регіону і де знаходився англійський канцлер Нормадського герцогства, палата розрахунків і Генріх V, який, як повідомляє його сучасник Тіто Лівіо Фруловісі, Великий піст і Великдень, провів у молитвах, знаходячи «насолоду в співі і грі на музичних інструментах».
29 травня з Парижу надійшли вісті, що кардинально змінили політичну обстановку у Франції: капітан бургундців Жан Вільєр захопив Париж, де вчинив розправу над правлячою партією арманьяків, з якою бургундці вели відкриту війну, — реальна виконавча влада в країні перейшла в руки герцога Бургундії Жана Безстрашного, який діяв у союзі з Ізабеллою Баварською, дружиною короля Карла VI Божевільного. Знехтувавши своєю обіцянкою надати Генріху підтримку, герцог Бургундії почав укріплювати фортецю Понт-де-л'Арш, що лежала на шляху до стратегічної мети англійців — столиці Нормандії міста Руан, і вже 1 червня вони вирушили на його завоювання.
Підійшовши до Сени, з північного берега англійці були обстріляні бургундським гарнізоном Понт-де-л'Арша, і лише 20 липня зуміли переправитись через неї на шкіряних човнах. Із захопленням фортеці, що контролювала судноплавство по Сені, Руан виявився відрізаним від інших великих міст, включаючи і Париж. Його обороняло 5 тисяч лицарів у важких обладунках під командою капітана Гі ле Бутейлера, а також 15-тисячний загін місцевого ополчення, до якого входила група відбірних арбалетників під командою Алена Бланшара; крім того, місто мало велику кількість артилерії і 2 тисячі артилеристів під началом Жана Журдена.
Містяни були впевнені, що Руан не капітулює — він мав довгі оборонні мури з 60-ма невеликими зубчастими баштами і 5-ма величезними укріпленими брамами. На кожній башті було встановлено по 3 гармати, між ними на мурах стояли крупнокаліберні і дрібнокаліберні гармати, які дозволяли вести вогонь на ближніх і дальніх дистанціях. Перед міськими стінами були укріплені земляні вали, а також глибокий рів із замаскованими «вовчими ямами». 70-тисячний Руан був добре забезпечений водою й продовольством і почувався досить надійно, особливо з огляду на урочисту клятву Жана Безстрашного прийти на допомогу.
Опівночі 31 липня 1418 року англійці почали оточення Руану. З боку ріки вони відгородили його трьома величезними ланцюгами, а навкруги розбили п'ять укріплених таборів, зв'язаних між собою траншеями: свою штаб-квартиру Генріх V розмістив у Картезіанському монастирі навпроти східного муру, його брат Томас Кларенс розташувався навпроти західного муру, Гамфрі Глостер — трохи північніше короля, граф Екстер — на півночі, граф Хундінгтон — на півдні. Південніше табору короля на крутому схилі знаходився форт Св. Катерини, який разом із містом Кодебек трохи нижче за течією Сени був серйозною перепоною для англійців.
Весь серпень Томас Солсбері вів бої за форт Св. Катерини, який капітулював лише 2 вересня. Через тиждень граф Ворік захопив Кодебек, завдяки чому англійці отримали змогу поповнювати запаси провіанту. Десь у цей же час до Генріха на підмогу прибув пріор Кілменхема Томас Батлер з 1500 ірландськими найманцями, яким король доручав найнебезпечніші ділянки під час штурмів міста. Проте оборонні мури Руана залишались неприступними, гарматний обстріл займав дуже багато часу, і Генріх вирішив тримати місто в облозі, морячи його мешканців голодом і періодично атакуючи брами міста, щоб знесилити гарнізон. Крім того, щоб настрашити французів, перед міськими мурами були встановлені шибениці, де за наказом Генріха публічно страчувались всі полонених.
Аналогічно діяв і Ален Бланшар, який вішав перед мурами полонених англійців, прив'язуючи до їх шиї дохлих собак, або в мішках скидав бранців в води Сени. Французи користались і надзвичайною побожністю Генріха — наприклад, головний вікарій Руана Робер де Ліве, стоячи на міській стіні, настільки голосно і красномовно відлучив англійського короля від церкви, що той буквально вибухнув гнівом і в нього почався напад люті.
В середині серпня руанці почали відчувати нестачу провізії і води, яку англійці відвели від міста. В Руані почались епідемії. Звістка у листопаді про давноочікувану допомогу — бургундці дістались міста Понтуаз на шляху до Руана, — яку вітали усіма церковними дзвонами, змінилась розпачем, коли через чвари Жана Безстрашного і дофіна Карла VII їх війська відступили. Очевидець і учасник тих подій Джон Пейдж писав: «прийшов той час коли у руанців не залишилося ніякого м'яса, окрім конини, а коли вона закінчилася, вони обмежили себе кішками, собаками, щурами, а також будь-якими очистками овочів, які могли знайти», а молоді дівчата продавали себе за звичайний хліб.
Дводенні переговори, ініційовані французами у перші дні нового 1419 року, ні до чого не привели — Генріх вимагав безумовної капітуляції, і рада Руану, прозасідваши добу, при посередництві архієпископа Кентерберійського погодилася здати місто, якщо до полудня 19 січня не прибуде підкріплення, і виплатити 300 тисяч золотих крон. В якості заручників англійцям видали 20 знатних лицарів і 60 знатних городян, а також головного вікарія, якому Генріх не пробачив образи, та капітана арбалетників Алена Бланшара: вікарія «одразу закували в кайданки, з котрих йому до кінця його нещасних днів не вибратися», а Бланшара за наказом короля повісили.
О другій дня 19 січня 1419 року гарнізон Руану, який так і не дочекався підмоги, капітулював, і Генріх V, що в золотому парадному одязі сидів на троні у своїй штаб-квартирі в Картезіанському монастирі, нарешті отримав ключі від міста, до центральних воріт якого він прибув наступного дня в супроводі одягнених в урочистий одяг 4-х прелатів і 7 абатів. Англійського короля зустріла процесія з духівництва Руана, в руках яких було не менше 42 обрядових хрестів, кожен з яких король по черзі поцілував. Потім, зі звичним для нього похмурим виразом обличчя, одягнений у все чорне, на чорному бойовому коні в чорній попоні Генріх V в'їхав у столицю Нормандії. На її вулицях лежали гори трупів і юрмилися сотні голодних, які випрошували шматок хліба. Король розпорядився, щоб в Руан була доставлена провізія, оскільки тепер руанці були його підданими, але люди продовжували вмирати протягом ще багатьох днів й повозки не встигали своєчасно вивозити мертві тіла для поховання.
Падіння такої неприступної фортеці як Руан стала шоком для всього Французького королівства. Міста і замки Північної Нормандії одне з одним здавались без бою: 31 січня капітулював Лільбон, 3 лютого — Вернон, 5 лютого — Мант, 8 лютого — Дьєп, 9 лютого — Гурне, 25 лютого — Онфлер. Невдовзі англійці захопили замки Шато-Гаяр, Ла-Рош-Гюйон, Жізор та Іврі й на початку весни вся Нормандія після 200-літньої перерви знову опинилася в складі Англійської корони. Це змусило Жана Бургундського піти на переговори з Генріхом, а після його вбивства 10 вересня Бургундія відкрито стала союзницею Англії. Це змусило французького короля Карла VI Божевільного наступного року укласти угоду з Генріхом V і проголосити його спадкоємцем французького престолу.
Коментарі
Дописати коментар