Перше випробування радянської атомної зброї

 Перше випробування радянської атомної зброї

29 серпня 1949 року о 7-00 за місцевим часом на військовому полігоні в Семипалатинській області Казахстанської РСР в рамках випробувань під кодовою назвою «Перша блискавка» проведено успішний підрив першої радянської атомної бомби РДС-1. Її конструкція була практично повною копією американської плутонієвої бомби «Товстун», скинутої чотири роки перед тим на Нагасакі. Лише через півроку Радянський Союз офіційно визнав, що став другою ядерною державою світу.

Ядерні дослідження стали перспективною галуззю дослідження в кінці 1930-х років, коли вченими було встановлено, що поділ ядер урану може стати потужним джерелом енергії, а виділення при цьому нейтронів відкрило перспективи проведення ланцюгової реакції. У 1940 році в СРСР була створена державна програма для вивчення ядерного ділення урану, а 28 вересня 1942 року, після того як радянська розвідка отримала звіти про роботу у Великобританії «Комітету із воєнного застосування уранового вибуху» (M.A.U.D.) і через півтора місяці після запуску «Манхеттенського проекту» в США, вийшла постанова Державного комітету оборони «Про організацію робіт з урану».

11 лютого 1943 року за розпорядженням Йосифа Сталіна була розпочата радянська програма зі створення атомної бомби, першим кроком в рамках якої стало створення в Казані «Лабораторії № 2 АН СРСР» під керівництвом Ігора Курчатова і постановка перед московським Державним інститутом рідкісних металів задачі з отримання карбіду урану і металічного урану із сировини, що добувалась у Таджикистані.

Після отримання в 1943 році придатної уранової сировини всі роботи з атомного проекту були переведені у Москву, де почалось будівництво нових корпусів «Лабораторії №2», а загальне керівництво проектом створення атомної зброї було покладене на Генерального комісара безпеки Лаврентія Берію. Завдяки його зусиллям радянська розвідка отримала інформацію про американську атомну програму «Манхеттенський проект», що дало змогу радянським вченим вирішити більшість ключових нездоланних протягом кілької років задач, як-то використання газової дифузії для поділу атомів урану, використання плутонію як матеріалу для атомної зброї, визначення критичної маси активної речовини, розробці електромагнітного методу розділення ізотопів урану та нейтронного запалу атомної бомби.

20 серпня 1945 року, через два тижні після атомних бомбардувань американсями Хіросіми і Нагасакі, при уряді був створений «Спеціальний комітет з використання атомної енергії», який зайнявся створенням відповідних промислових підприємств, а лабораторія Курчатова зосередилась на наукових розробках і в 1946 році запустила перший в Європі атомний реактор Ф-1. В Сухумі німецькими фізиками, вивезеними в СРСР, була створена установка для промислового виробництва «важкої води» і фільтри для газодифузійного розділенняя ізотопів урану.

Академік Юлій Харитон і бомба РДС-1 в музеї Всесоюзного ядерного центру, 1980-і роки

Наступним етапом стало створення 9 квітня 1946 року при «Лабораторії №2» конструкторського бюро КБ-11, зведенням якого у мордовському місті Саров займався НКВС СССР. Під керівництвом його головного конструктора і наукового керівника Юлія Харитона було налагоджено промислове виробництво плутонію-239 в Челябінській області і зібрано бомбу РДС-1, конструкція якої за виключенням електроніки була копією американської плутонієвої бомби «Товстун», скинутої 9 серпня 1945 року на Нагасакі.

Плутонієва бомба РДС-1 потужністю 22 Ктон була підірвана на спеціально сконструйованій 37-метровій вежі 29 серпня 1949 року о 7-00 за місцевим часом в рамках випробувань під кодовою назвою «Перша блискавка» на спеціально збудованому силами в'язнів ГУЛАГу військовому полігоні в Семипалатинській області в Казахстані. Попри повну секретність цих випробування, про них стало відомо завдяки пробам повітря, взятим 3 вересня в районі Камчатки літаком американської метеорологічної розвідувальної служби, і 23 вересня 1949 року президент США Гаррі Трумен публічно заявив про радянські атомні випробування. СРСР офіційно підтвердив цей факт лише 8 березня 1950 року, коли вже володів 15-ма бомбами РДС-1.

З 1949 року до його закриття у 1989-у на Семипалатинському полігоні було проведено не менше 468 ядерних випробувань, в котрих було підірвано не менше 616 ядерних і термоядерних пристроїв, в тому числі 26 наземних, 91 повітряних, 8 висотних та 343 підземних, і у 224 випадках з яких радіоактивні хмари вийшли за межі полігону й привели до радіаційного забруднення усього Східного Казахстану.

Незважаючи на те, що Великобританія першою розпочала роботи зі створення атомної бомби і бігато її вчених з програми «Tube Alloys» з 1943 року працювало в рамках американського «Манхеттенськог проекту», по закінченню Другої світової війни їй довелось наново перезапустити свій ядерний проект і лише в 1952 році вона стала третьою ядерною державою світу.