Сергій Миронович Кіров.

 Убивство Сергія Мироновича Кірова. 

 1 грудня 1934 року в Ленінграді у Смольному інституті пострілом в голову був убитий лідер місцевих комуністів Сергій Кіров. Згідно з офіційною версією він став жертвою «контрреволюційної діяльності антирадянських елементів», що дало можливість Йосифу Сталіну негайно розпочати чистку партійного апарату та переслідування будь-яких проявів інакомислення.

 

Сергій Миронович Костріков став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії в 1904 році в Томську, де його кілька разів ув'язнювали за участь в демонстраціях, забастовках і бойових партійних загонах, в 1909 році переїхав на Північний Кавказ, де працював у підпільній типографії і почав друкувався під псевдонімом Кіров. Не маючи чітких політичних поглядів, на бік більшовиків він перейшов лише після перемоги Жовтневої революції, брав активну участь у встановленні радянської влади на Закавказзі і в 1926 році з посади Першого секретаря ЦК компартії Азербайджану Кіров був перевединий до Ленінграду (нині — Санкт-Петербург) де став Першим секретарем місцевої губернської (обласної) організації більшовиків.

Хороший оратор і непоганий організатор, Кіров відзначався активною участю в розгромі внутрішньопартійної опозиції і в роботі «трійки» по Леніградській області, яка з 1933 року розглядала справи по контрреволюційній діяльності з правом винесення смертниого вироку і, незважаючи на своє обрання у вищі всесоюзні партійні органи, був маловпливовим політиком, вважаючись партійними опозиціонерами безпринципною людиною, особисто вірною Йосифу Сталіну, який врятував його у 1929 році під час розгляду справи Кірова на закритому засіданні Політбюро і ЦКК ВКП(б) з приводу його дореволюційних зв'язків з меншовиками і «лівобуржуазною пресою».

Зліва направо — Анастас Мікоян, Сергій Кіров і Йосиф Сталін, 1932 рік

Надвечір 1 грудня 1934 року під час перебування в Смольному інституті, де розміщувався Ленінградський обком ВКП(б), Сергій Кіров був убитий пострілом в потилицю. Це єдиний достовірно з'ясований факт, а всі решта подій, як ті, що передували цьому злочину і відбувались після нього, так і саме вбивство, у якого не було жодного свідка, мають декілька версій. За офіційною, оприлюдненою того ж дня, Кіров був застрелений біля свого кабінету колишнім компартійним партфункціонером і дрібним службовцем Леонідом Ніколаєвим, який після скоєного намагався покінчити життя самогубством, але був схоплений на місці співробітниками Смольного і зізнався у злочині, здійсненому з політичних мотивів як член «підпільної терористичної контреволюційної групи», яку очолював т. зв. «ленінградський центр».

Єдиний свідок, який бачив Кірова мертвим зразу після вбивства, його особистий охоронець Юрій Борисов дивним чином загинув наступного дня під час ДТП, яке сталось коли він їхав на допит у супроводі співробітників НКВС. Несподівана смерть Борисова, який чомусь їхав у відкритому кузові автомобіля, що врізався у стіну будинку НКВС, відсутність свідків аварії, яка відбулась в людному місці, невідповідність отвору на кепці Кірова кульовому отвору в його голові, дали підстави сформулювати іншу версію, котра стала активно обговорюватись в період «хрущовської відлиги», коли було проведене нове розслідування.

Згідно з нею, Кіров, відомий ловелас, мав тривалий роман із дружиною Ніколаєва Мільдою Драуле, про який той знав, ревнував, але вирішив використати у власних інтересах. Нещодавно поновлений в партії, але безробітний, Ніколаєв кілька разів безуспішно намагався зустрітись з Кіровим, два рази під час таких спроб затримувався охороною і 1 грудня 1934 року вирішив поговорити з ним у Смольному, куди безперешкодно пройшов по партійному квитку. Піднявшись на третій поверх, він пройшов через приймальню, де нікого не було, і, відчинивши двері кабінету, застав Кірова зі своєю дружину під час статевого акту на дивані. В стані афекту Ніколаєв вихопив з кишені пістолет і практично з порогу вистрілив Кірову в потилицю, після чого втратив свідомість, впав і був затриманий Борисовим, який прибіг на звуки пострілу із сусіднього кабінету.

Мільда Драуле і Леонід Ніколаєв

29 грудня 1934 року Воєнна колегія Верховного суду СРСР засудила Ніколаєва і ще чотирьох членів «ленінградського центру» до смертної кари й того ж дня вони були розстріляні. 10 березня 1935 року була розстріляна Мільда Драуле, а згодом — її сестра з чоловіком як співучасники вбивства Кірова. Протягом наступних кількох років лише офіційно з числа близьких родичів, друзів і знайомих Ніколаєва і Драуле 17 чоловік було страчено, 76 засуджено, 30 заслано і 988 вислано з Ленінграда і області (включно з двома малолітніми дітьми Драуле-Ніколаєва, яких віддали до дитбудинку). Страченими були і причетні до розслідування справи Кірова працівники Ленінградського управління НКВС з його начальником Філіпом Медвєдєвим і заступником Іваном Запорожцем включно.

Все це стало можливим завдяки терору, розв'язаному органами НКВС на підставі прийнятої того ж, 1 грудня 1934 року, за ініціативою Сталіна урядової постанови «Про внесення змін у діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік», якою, зокрема, дозволялось заслуховувати справи без присутності обвинуваченого, заборонялись касаційні оскарження, а виконання вищої міри покарання здійснювати негайно після винесення вироку. Вже у 1934 році в СРСР було здійснено 6,5 тисяч арештів за політичними статтями, а наступного — майже 16 тисяч і в країні вперше сформувалось поняття про опозицію як про терористів і ворогів народу, яких потрібно знищувати.

Розпочавшись як переслідування «контрреволюційної діяльності антирадянської групи Зінов'єва-Каменєва», справа Кірова переросла у чистку всього компартійного апарату, правоохоронних органів і переслідування рядових партійців, а з 1937 року — у тотальну «чистку» всього суспільства, під час якої за два роки було вбито понад 680 тисяч чоловік і ще більше 1,7 мільйона було ув'язнено