посвята в козаки

 

Як відбувалась таємна посвята в козаки: шлях хороброго серця. У степах під самісіньким Дніпром сонце ледь здіймалося над обрієм, коли сивий отаман Калниш скликав побратимів до Січової церкви. Сьогодні був особливий день — день, коли джура Трохим, син загиблого козака, мав пройти посвяту й стати повноправним воїном Запорозької Січі.

Йому було всього сімнадцять, але вже бачив більше, ніж багато дорослих. З п’ятнадцяти він носив шаблю старшого, чистив рушниці, ходив у розвідку та варив куліш для старшини. В його очах світився вогонь гідності й жага до волі.

— Чи готовий ти, сину, стати козаком, — запитав отаман, стоячи на порозі дерев’яної церкви.

— Готовий, — твердо відповів Трохим.

Тоді почалося випробування. Спершу він мав пройти тиху нічну варту, один у байраці, де, за переказами, водилася нечиста сила. У темряві він чув шурхіт, шепіт і стогін, але не зрушив з місця, притискаючи шаблю до грудей і шепочучи молитву. Вранці приніс знак — поламану гілку, що служила кодом для старшин.

На другий день старі козаки влаштували бій із дерев’яною зброєю. Трохим мав витримати натиск трьох товаришів, показати не силу, а кмітливість. Йому вдалося хитрим маневром перекинути двох і захистити себе щитом від третього.

Нарешті, останнє випробування — присяга на козацькому мечі й поклін перед іконою Покрови.

— Присягаюся перед Богом, братами й Україною, що служитиму чесно, боронитиму волю й не зраджу побратима ні словом, ні ділом, — промовив він, ставши на коліна.

Старі козаки тричі вдарили його по плечах плескачем і скрикнули:

— Хай буде новий козак!

Так джура став козаком, а в його очах уже не було страху — тільки спокій справжнього воїна.