Традиційне українське вбрання

 

Традиційне українське вбрання — це не просто одяг, а мова культури, історії та краси. Кожен елемент — вишиванка, плахта, крайка чи кожух — мав своє призначення, символіку й навіть «говорив» про людину: її вік, регіон, стан і характер. Вбрання було своєрідним паспортом українця.

Вишиванка — оберіг і гордість

Основою традиційного костюму була вишита сорочка — вишиванка. Візерунки на ній мали глибоке значення:

• червоний колір — символ життя, любові, сонця;

• чорний — землі й пам’яті;

• білий — чистоти;

• синій — неба й води.

У кожному регіоні були свої орнаменти: на Полтавщині — ніжні геометричні мотиви, на Буковині — барвисті рослинні візерунки, на Гуцульщині — яскраві кольори з металевими нитками.

Жіноча краса у вбранні

Жінки носили сорочку, плахту або запаску, крайку, керсетку й вінок.

Вінок — не просто прикраса, а символ чистоти й дівочої честі. У різних областях він робився з барвінку, маків, волошок, колосків чи стрічок певного кольору — кожен мав свій сенс.

Взимку поверх сорочки вдягали кожух або свиту, а шию прикрашали коралями, переважно з червоного коралу чи скляних намистин.

Чоловічий костюм — гідність і сила

Чоловіки носили вишиту сорочку, штани-шаровари, пояс і жупан. Пояс був обов’язковим — він символізував мужність і захист. Голову прикрашала шапка, взимку — хутряна, влітку — солом’яний бриль.

Козаки особливо пишалися своїм одягом: червоні шаровари, синій жупан, шабля — усе це створювало образ воїна й захисника.

Одяг як спадщина

Сьогодні українське вбрання знову переживає відродження. Вишиванки носять у свята й будні, дизайнери створюють сучасні інтерпретації стародавніх мотивів. Це доказ того, що традиції живі — і кожен стібок нашої вишивки є ниткою, що поєднує минуле й майбутнє.