Покуть

 

Покуть — святе серце української хати

У кожній старій українській хаті було місце, де сходилися віра, тепло й родинна пам’ять — покуть. Це був найшанованіший кут оселі, де висіли ікони, горіла свічка і лунала молитва. Саме покуть вважався осердям духовного життя родини, місцем, де «жив Бог».

У покуті розміщували ікони Спасителя, Богородиці, святого покровителя роду. Їх прикрашали вишитими рушниками, у візерунках яких перепліталися молитва, любов і оберіг. Кожен колір мав сенс: червоний — життя і захист, чорний — земля і пам’ять, білий — чистота душі.

Під іконами відбувалися найважливіші миті життя — молитви, благословення молодят, прощання з близькими, освячення хліба. Там дякували за прожитий день і просили миру на завтра. Покуть був тим місцем, де родина єдналася серцем і духом.

Покуть завжди облаштовували у східному або південно-східному куті, щоб ранкове сонце першим торкалося ікон. Вважалося, що промінь, який падає на лик Богородиці, приносить у дім спокій і благословення.

Навіть сьогодні, у сучасних квартирах, українці часто створюють свій маленький покуть — як символ віри, вдячності й пам’яті про рід. Бо поки в домі є покуть — у ньому живе душа народу.