Колись давно, коли ще працював у заповіднику, а Вишнівець входить до його складу, побічно торкався цієї теми. Тоді (у 2014 р.), щодо локалізації самої битви поблизу с. Лопушне тодішнього
Першим і вперше (1521 р.) топонім Лопушна («circa Lopuszna» - навколо/біля Лопушної), по відношенню до цієї битви, використав у своїй праці «Księga o czasach króla Zygmunta» радник і секретар короля Зиґмунта Старого, історик і фінансист Юст Людвіґ Децій. Учасником чи очевидцем битви він, зрозуміло, не був, а користувався розповідями «uczestników wyprawy, a mianowicie kilku mieszczan krakowskich». Він наводить він певні цікаві деталі, яких немає у іншого королівського секретаря А. Крицького, поема-панегірик якого називається “Про вибиття татар перекопських під Вишневцем року 1512-го”. Вона (поема) створювалася вже після смерті героя битви К. І. кн. Острозького (†1530), який названий “славним і світлої пам’яті князем”. 
Тут, як і в «Хроніках» Алессандро Ґваньїні (1576) і Мартина Бельського (1586), йшлося про 25 тис. татар на чолі з самим Менглі-Гіреєм (якого тут не було від слова «зовсім»). Проф. В. Ульяновський звернув увагу, що автор, навівши кількість литовсько-польського війська (6 тис.), трохи перебільшив, що “кожному випадало із десятком битись”, бо за його ж даними татар було 25 тис., а не 60 тис., але так «крутіше»..! У цьому віршованому панегірику є декілька топонімічних орієнтирів: «Польське й руське військо теж довго не барилось, А побіля Вишнівця в полі розложилось… Рушили із Вишнівця, вийшли на дорогу, Але спільний той похід спричинив тривогу… В лопушанськім полі, де битва відбулАся, Так земля поганською кровію впилАся…»
Прозове завершення поеми таке: «Сталися та славна битва і пам'яті гідне звитяжство року 1512-го в день с. Віталіса 28-го дня квітня під Лопушною…» і далі по тексту.
Тут, як і в «Хроніках» Алессандро Ґваньїні (1576) і Мартина Бельського (1586), йшлося про 25 тис. татар на чолі з самим Менглі-Гіреєм (якого тут не було від слова «зовсім»). Проф. В. Ульяновський звернув увагу, що автор, навівши кількість литовсько-польського війська (6 тис.), трохи перебільшив, що “кожному випадало із десятком битись”, бо за його ж даними татар було 25 тис., а не 60 тис., але так «крутіше»..! У цьому віршованому панегірику є декілька топонімічних орієнтирів: «Польське й руське військо теж довго не барилось, А побіля Вишнівця в полі розложилось… Рушили із Вишнівця, вийшли на дорогу, Але спільний той похід спричинив тривогу… В лопушанськім полі, де битва відбулАся, Так земля поганською кровію впилАся…»
Прозове завершення поеми таке: «Сталися та славна битва і пам'яті гідне звитяжство року 1512-го в день с. Віталіса 28-го дня квітня під Лопушною…» і далі по тексту.
Історик і картограф першої половини ХVІ ст. Бернард Ваповський (†1535) навпаки повідомляє, що «королівські полководці, наздогнавши татар біля Вишнівця, розгорнули свої війська. Річка Горинь, яка протікає повз Вишневецький замок (“Visnovicio castra”), дуже болотиста, з багатьма навколишніми стоячими водами, серед яких розташувалися татарські загони, у місці, дуже ускладненому болотами. Ця обставина була великою допомогою полякам у перемозі, коли ворожі загони не могли допомогти один одному через болото, що розділяло їх». Ключовий орієнтир – р. Горинь і с. Лопушне, здавалося б речі не сумісні, бо це біля 20 км, але є інше Лопушне (на захід від Вишнівця)..!
Між ним і Вишнівецьким (може, навіть, Старовишнівецьким) замком р. Горинь з р. Іквою утворює заболочену «волинську Месопотамію», описану Б. Ваповським. Біля лановецької Лопушної – невеличкі струмки, притоки р. Жираку. Остання вперше згадується в історичних джерелах у 1583 р. (7 димів і 4 огородники у володінні Михайла Олександровича кн. Вишневецького), а «вишнівецька Лопушнаѧ» - в 1463 р. у володінні Солтана Васильовича кн. Збаразького. Тобто, станом на 1512 р. одна була точно, а друга – не факт..! У 1545 р. («Ревізія волинських замків») «вишнівецька Лопушная» у власності Дмитра Івановича (Байди) Вишневецького, а «вербовецької» ще нема..!
Між ним і Вишнівецьким (може, навіть, Старовишнівецьким) замком р. Горинь з р. Іквою утворює заболочену «волинську Месопотамію», описану Б. Ваповським. Біля лановецької Лопушної – невеличкі струмки, притоки р. Жираку. Остання вперше згадується в історичних джерелах у 1583 р. (7 димів і 4 огородники у володінні Михайла Олександровича кн. Вишневецького), а «вишнівецька Лопушнаѧ» - в 1463 р. у володінні Солтана Васильовича кн. Збаразького. Тобто, станом на 1512 р. одна була точно, а друга – не факт..! У 1545 р. («Ревізія волинських замків») «вишнівецька Лопушная» у власності Дмитра Івановича (Байди) Вишневецького, а «вербовецької» ще нема..!
На наступний день після перемоги над татарами, банкет святкували у Вишневці, хоча головним героєм битви був К. Острозький, а до його замку в Колодні з «лановецької Лопушної» було 12 км та й до замку Андрія Збаразького, теж учасника битви, було не більше. А ні, поїхали до Вишнівця, до Михайла Васильовича кн. Вишневецького (з синами).?!
Та бо ближче..! Битва ж була під Вишнівцем..! На Горині..! Принаймні, логіка підказує саме ЦЕ..! Вірніше, саме ЦЮ..! Лопушну!
Коментарі
Дописати коментар