Чому в українській хаті не було підлоги, а була долівка

 

Чому в українській хаті не було підлоги, а була долівка

Українська хата — це не просто житло. Це цілий всесвіт, у якому кожна деталь мала сенс, символ і зв’язок із природою та родом. Недарма Олександр Довженко так тепло й болісно прощався з нею, згадуючи запахи землі, трав, печеного хліба й тишу, наповнену життям.

Багатьох сьогодні дивує: чому в традиційній українській хаті не було дерев’яної підлоги, а лише долівка — утрамбована глина?

Відповідь криється не лише в бідності чи простоті, а в глибокому світогляді.

Долівка — зв’язок із Матір’ю-Землею

Глиняна підлога буквально поєднувала людину з землею, яка давала життя, хліб і захист. Вона була частиною сакрального простору, де кожен крок нагадував: ми — діти цієї землі.

Чистота як ритуал

Щосуботи й перед святами долівку змащували спеціальним глиняним розчином. Коли вона підсихала, її встеляли пахучими травами — м’ятою, чебрецем, татарським зіллям. Оселя наповнювалася ароматами літа, навіть узимку.

Хата як модель Всесвіту

Житло мислилося у трьох ярусах:

верхній — зв’язок із небом (дах, сволок, який оберігав від злих сил),

середній — простір життя людини (стіни, двері, вікна як межа зі світом),

нижній — долівка, підпіччя, призьба — контакт із землею, основою буття.

Призьба — місце єдності

Біля хати робили призьбу — невелике підвищення, обмазанe червоною глиною. Тут сушили зілля, сиділи родиною, розмовляли, радилися. Спільні вечори на призьбі вважалися ознакою злагоди й миру в сім’ї.

Охайність, що дивувала Європу

Ще в XIX столітті мандрівники писали, що українські хати «усміхаються» чистотою: їх регулярно мили, білили, доглядали так, ніби це жива істота.

Українська хата не була примітивною.

Вона була мудрою.

Долівка — не брак підлоги, а усвідомлений вибір, де кожен елемент тримав людину в рівновазі між небом і землею.

І, можливо, саме тому в таких хатах було тепло — не лише від печі, а й від самої філософії життя.