Євген ГАНЬКІВСЬКИЙ

 

18 січня 1974 р. помер     Євген ГАНЬКІВСЬКИЙ – хорунжий Армії УНР

Євген народився 3 серпня 1899 року в українському селі Семушова. Тепер це населений пункт Siemuszowa у гміні Тирява-Волоська Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі.

Походив із вчительскої родини, батько Василь – народний вчитель. Мати – Софія. У рідному селі прожив лише рік. Після цього ймовірно мешкав у «Феминові в Галичині в родині дрібного хлібороба». Саме це останнє село зазначене в діаспорних некрологах, як місце народження.

У 1910-1918 роках здобував гімназійну освіту, мешкаючи в Сяніку. Отримавши атестат про середню освіту вирішив здобути теологічну освіту. Але вчився не довго. «Вступив у 1918 р. до Українських Січових Стрільців, щоб обороняти свою батьківщину від польських агресорів».
З листопада 1918 року на фронті – добровольцем в Українській Галицькій Армії. Випускник старшинської школи піхоти УГА в Самборі на початку 1919 року. В армії його знали як богослова. Служив у піхоті, хорунжим. Разом з галицькою армією пішов на Велику Україну. Воював в складі Армії УНР.

У жовтні 1920 року потрапив до польського полону. Із якого майже одразу втік і вже 10 листопада прибув, через Карпати, до Чехословачични. У 1921-1924 навчався у Вищій торгівельній (комерційній) школі в Празі. Вже тоді знав українську, польську, російську, чеську, німецьку і англійську мови.

Отримавши диплом інженера комерції довго не міг знайти роботи в чужій країні. Як і багато його побратимів – не хотів приймати іншого, окрім українського, громадянства. Це був не простий виклик, але «по довшім шуканні влаштувався бухгальтером у фірмі спиртових напитків Машека».

Одружився 28 березня 1925 року в Бенешові. Із чешкою, яка прийняла герко-католицьку віру. Дружина Ганна з Пшеровських була на кілька років молодша за Євгена (народилась 8 липня 1903 року в Празі). Став батьком двох синів, які теж народились Бенешові. Мирослав у 1927 році, Борис у 1931.

У грудні 1938 року знову став на українську службу. Прийняв запрошення на вчителювання у Державній Торгівельній Академії у Сваляві, яку напередодні евакуювали із Мукачева. Проте, навчати економічній освіті українську молодь довелось не довго.

З 8 лютого 1939 року Євгена переведено в Хуст, згідно з відповідним декретом Міністерства шкільництва Карпатської України. А вже 15 березня того ж року мадяри вдерилсь в щойно проголошену незалежну українську державу.

Після окупації Закарпаття Євген Ганьківський повернувся до Праги, яку на той час вже окупували нацисти. Був активним членом Союзу гетьманців. «Прийшлося Ганьківському знову шукати місця в нових умовах. Така доля спіткала його ще кілька разів після закінчення Другої світової Війни».

У 1954 році вийшов на пенсію, як інвалід. Працювати вже не міг.
Помер 18 січня 1974 року. Тілесні останки українського ветерана інженера Євгена Ганьківського перевезено до міста Бенешова, «щоб там на місцевім цвинтарі уложити їх у родинну могилу для вічного спочинку». Очевидно, що в родинний гробівець дружини.

Було б добре, щоб місцева українська громада в Чеській республіці знайшла це поховання і – за потреби – заопікувалась місцем останнього спочинку бойового старшини УГА та Армії УНР.